Головний дитячий імунолог столиці Федір Лапій застерігає, що в Україні вже є щонайменше кілька сотень людей, вражених вірусом поліомієліту, який у переважній більшості випадків ніяк себе не проявляє. Лапій розповів ВВС Україна про те, чим ще підступний поліомієліт і що може статися, якщо рівень щеплень найближчим часом не зросте.
Федір Лапій, головний дитячий імунолог Києва. Фото УНІАН
Міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі днями сказав, що вже цього тижня вакцини проти поліомієліту почнуть надходити до медичних закладів. Вони вже з’явилися?
Станом на вечір вівторка мені невідомо, щоб ми отримали ту вакцину, яка була закуплена за кошти Канади й міжнародних організацій і яка зараз на складах “Укрвакцини”. Але тиждень ще не закінчився. Якщо затримка буде на день-два, то це не проблема.
У пресі з’являються думки, що цю вакцину начебто небезпечно використовувати через те, що її повторно заморожували…
Це питання не медичне, а політичне. Конфлікт виникає практично на порожньому місці. Комусь дуже вигідно на цьому питанні спекулювати.
Кому?
Поговоримо все-таки про медичний бік питання. Ви можете сказати батькам, що ця вакцина, яка є на складах, безпечна?
Так, я можу сказати, що ця вакцина безпечна. Вона відповідає всім тим параметрам, які мають виробники і міжнародні організації, щоб гарантувати якість вакцини. Від того, що її заморозили, її властивості не міняються.
Що робити батькам, чиї діти в ранньому віці не були щеплені проти поліомієліту, згідно з календарем щеплень, а тепер вони хочуть щепити свою дитину?
Прийти до педіатра і поговорити про це, бо це дійсно дуже важливо. Педіатр може сказати, яким шляхом це можна зробити.
Як діє вірус поліомієліту?
Вірус поліомієліту потрапляє в організм через ротову порожнину. Фото: Science Photo Library
Вірус “брудних рук” достатньо стійкий у зовнішньому середовищі. Він потрапляє в організм через рот – з водою, харчовими продуктами. У кишечнику він розмножується і звідти може проникати в лімфу і кров. А з током крові розноситься по організму, після чого може проникнути в клітини нервової системи, які відповідають за контроль наших рухів – мотонейрони. Саме ураження мотонейронів проявляється гострим в’ялим паралічем (гострим називають, бо виникає раптово, а в’ялим, бо кінцівка звисає). Така людина не може ходити, часом не може дихати, бо вражаються нейрони, які відповідають за м’язи грудної клітини. Такі форми, зумовлені “диким” вірусом, можуть призвести до смерті чи по паралічу на все життя.
Відомим у світі прикладом (людини, що постраждала від такого паралічу. –Ред.) є президент Америки Рузвельт. В Україні – колишній депутат Верховної Ради Валерій Сушкевич, який сам розповідав, що його прикутість до крісла – це результат пережитого в дитинстві поліомієліту.
Але ще раз наголошую: це – хвороба цивілізації. Питання стоїть про те, чи нам жити в бруді, щоб восьмеро з десяти дітей не доживали до двох років, чи ми хочемо жити довше, в чистоті й менше хворіти.
Наприклад, у 1950-ті роки в Україні таку паралітичну форму щороку мали близько 3000 людей.
При цьому параліч вражає не більше одного відсотка заражених…
У майже 95% випадків поліомієліт не має жодних проявів. 3-4% можуть мати клінічні прояви гострої кишкової інфекції, інфекцію дихальних шляхів. І лише у 0,1 – 1% випадків розвиваються паралітичні форми, тобто це один випадок зі ста чи тисячі заражених. І в цьому є небезпека, бо неможливо ізолювати людей, в яких вірус себе не проявляє. Ці люди подорожують, перетинають кордони, їздять у гості, відпочивають, купаються в басейнах і ставках, і вірус поліомієліту від них потрапляє в зовнішнє середовище.
Тобто два випадки паралічу на Закарпатті, про які заявила ВООЗ, означають, що є ще мінімум 200 заражених людей?
У будь-якому разі це сотні людей. Носіїв цього вакциноспорідненого вірусу в рази більше, ніж тих, у кого його виявили. І це повинні розуміти всі. Те, що цей вірус, є вакциноспорідненим, дало підстави деяким противникам імунізації говорити, що якби не вакцини, то не було б і цього вірусу.
Якби не вакцини, у нас було би по 3 000 випадків паралітичного поліомієліту щороку. Так само можна говорити, що якби не дороги, в нас би не було автокатастроф. Це софістичні помилки. Наша цивілізація вакцинозалежна.
Якщо ми не хочемо жити з поліомієлітом і не хочемо повертатися в XIX сторіччя, ми повинні проводити вакцинацію. А така ситуація, як з двома випадками на Закарпатті, виникає лише серед невакцинованих дітей і лише там, де низький рівень охоплення імунізацією.
Які все-таки статистичні ризики від вакцин проти поліомієліту?
У цьому питанні є багато перекручувань інформації, а часом і невігластва. Так, дуже рідко оральна поліомієлітна вакцина (ОПВ) може і у вакцинованого, і в контактного викликати так званий вакцино-асоційований паралітичний поліомієліт. Контактний – це той, хто контактує з людиною, яка отримала вакцину, наприклад, член сім’ї.
Щоб цих випадків не було, Україна з 2006 року використовує змішану схему вакцинації. Для перших двох доз беруть інактивовану поліомієлітну вакцину (ІПВ), А потім проводиться ОПВ. Ми були практично першими на пострадянському просторі, хто перейшов на таку обов’язкову схему.
Коли ми запитуємо, чи може вакцина викликати захворювання, пов’язане з вакцинальним вірусом – може, але це необов’язково тяжкий параліч. Це неприємно. Але при першій дозі ОПВ імовірність виникнення вакцино-асоційованого паралітичного поліомієліту складає приблизно один випадок на 750 тисяч доз вакцини.
Щороку в Україні народжується 500 тисяч дітей, і вони повинні отримати три дози вакцини. Тобто з цих півмільйона дітей на рік ми можемо очікувати 1-2 таких випадки. Але це не 3 тисячі (як було в 1950-х роках. – Ред.)
Коли мова йде про другу, третю і подальші дози, частота таких випадків складає вже один на 6-7 мільйонів доз вакцин. А в середньому виходить один випадок на 2,5 млн доз вакцин.
Але коли використовуються дві перші вакцини ІПВ, то в у вакцинованих взагалі не виникає вакцино-асоціойованого паралітичного поліомієліту. За допомогою цих двох вакцин ви захищені в подальшому від того, що вірус з ОПВ може вражати клітини нервової системи.
Поліомієліт вражає ті країни, де рівень імунізації знижується до критичного рівня. Фото Reuters
Яка ситуація зі щепленнями проти інших хвороб? Де наступна слабка ланка ланцюга?
Там, де припиняється вакцинація, там і з’являється хвороба. У нас недостатня вакцинація проти коклюшу – коклюш зростає серед дітей до року життя, і в Україні вже є смертельні випадки серед дітей такого віку. Якщо не проводиться вакцинації проти дифтерії – вона зростатиме, і будуть смертельні випадки.
Сьогодні доволі багато випадків правця, бо не проводиться ні планова вакцинація, ні профілактика правця після травм.
Яких вакцин бракує найбільше?
На сьогодні найбільше бракує вакцин проти кашлюка, дифтерії і правця. Поки що в нас у Києві є вакцини БЦЖ, достатньо вакцин кір-паротит-краснуха, проти гепатиту В і ХІБ-інфекції. Це вакцини, закуплені ще в 2014 році.
Скільки дітей в Україні повністю пройшли календар щеплень?
Статистика є, але все залежить від того, про яку інфекцію, дозу і вікову групу йдеться. Якщо брати дуже грубо, то у 2014 році на першому році життя було вакциновано трьома дозами від поліомієліту трохи менше 50% дітей. Серед решти 250 000 дітей є такі, які взагалі не були щеплені, а є ті, які отримали дві чи одну дозу.
А яка ситуація з іншими хворобами?
Така сама, тому що для перших двох вакцин проти поліомієліту, як правило, використовується комбінована вакцина разом з коклюшем, дифтерією, кравцем і ХІБ-інфекцією . Це вакцина пентаксим.
Все ж чимало батьків не хочуть щеплювати дітей навіть тоді, коли вакцини доступні. Що робити в умовах, коли антивакцинальна кампанія з року в рік набирає обертів?
Може, це буде грубо сказано, але люди усвідомлюють, що вакцина таки потрібна, лише тоді, коли приходить біда.
На превеликий жаль, українці доволі замкнуті. До мене приходять на прийом невакциновані пацієнти, які захворіли на лабораторно підтверджений коклюш. Невакциновані з різних причин: не було вакцини, були протипоказання, думали, сумнівалися. Коли я запитую їх: “Ви готові вийти на телебачення і розказати про те, що коклюш – це не вигадка лікарів чи фарммафії, а реальна проблема, яка забирає життя?” Вони відразу говорять: “Ні”. “Чому?” “Ми вже перехворіли, нам то що”. А один такий виступ по телебаченню може врятувати два, три чи десять життів.
За кордоном, якщо дитина помирає внаслідок хвороби, ця історія стає доступною, люди хочуть врятувати інших людей. Може й ми підемо таким шляхом, але поки що в нас є замкнутість.
Проте стовідсоткового розуміння не буде ніколи. Навіть якщо у вас у подвір’ї люди будуть падати мором від епідемії, все одно знайдеться кілька відсотків людей, які казатимуть, що це ЦРУ випробовує на нас якісь ліки, або триматимуться за свої релігійні переконання.
Comments are closed.