Днями Анна Пришлюк відвідала на Вінниччині свого брата Володимира Федорича з Долини, котрий 19 березня повернувся з полону, в якому перебував з грудня 2024 року. Для зустрічі прикарпатка подолала майже 500 кілометрів.
Брат з сестрою провели разом шість годин із десяти можливих, розповіла Анна Пришлюк у коментарі «Вікнам».
Я не могла дочекатись, коли уже його побачу, тому при першій можливості поїхала. Взяла з собою старшу дочку — 16-річну Вікторію, яка також хотіла дуже побачити вуйка. Об 11 ночі повернулась з роботи й почала готувати речі брату та перемащувати кремом пляцок, щоб був свіженький, а о третій ночі ми виїхали в дорогу. При зустрічі важко було втриматись від сліз — у мене вийшло тільки спочатку. Досі не можу повірити, що я його побачила, — розповідає про зустріч Анна Пришлюк.
Коли дізналась, що брат в полоні, то у неї була депресія: постійно плакала та відмовлялася їсти. Зараз було важко перемкнутися, що він уже біля неї — здавалось, що це на межі нереального. Анна і Володимир зустрілися практично через рік, адже 29 квітня 2024 року після Вербної неділі він пішов служити, а 2 квітня 2025 року вона побачила його майже після трьох місяців полону.
Дуже хвилююсь, щоб його не забрали знову. Зараз він проходить слідство, опитування, реабілітацію, обстеження, процедури, зокрема, на праву руку, де є осколки. Він рукою рухає, але треба оперувати. Також брат дуже схуд. Він і досі був худий, але враховуючи, що їх годували тільки кашею та супом з крупою, то підтримувати вагу не було чим. Перед тим Володимир два місяці на позиції також перебивався сухом’яткою. І навіть зараз важко назвати його апетит «чоловічим».
Анна привезла брату смаколиків від себе та кумів. Спекла свій найкращий пляцок «Зорепад» — з маком, горіхами та кокосовою стружкою, який оцінили й інші бійці.
Сестра сподівається, що їсти свячену паску брат буде вдома. Він дуже хоче побачити своїх дітей, адже завжди мали дуже тісний контакт.
Ми мали спеціальні перепустки, за якими 2 квітня могли проводити час з Володимиром з 10.00 по 20.00. До 18:00 йому дозволялось вийти за територію реабілітації — ми навіть у кафе пообідали. Правда, доїхали, витративши дві години у «корку», адже попереду сталась смертельна аварія, а останні дві години також не змогла з ним провести, бо почалась повітряна тривога. Проте за ті шість годин разом я не відпускала його руку та тулилась до плеча.
Нагадаємо, 33-річний Володимир Федорич з міста Долина вважався зниклим безвісти з 23 грудня 2024 року на Донеччині. А 26-27 грудня сестра дружини побачила його у Телеграм-каналі серед полонених. Анна оббивала всі пороги та їздила на зустрічі, щоб тільки нагадувати про брата. 19 березня 2025 року під час найбільшого обміну полоненими 175 на 175 серед десяти прикарпатців були й троє із Долинщини. Серед них — і Володимир Федорич родом із села Шевченкове Вигодської громади.
Читайте: У Калуші на аукціоні зібрали близько 70 тисяч на ЗСУ
Comments are closed.