Ринок у селі Смодна, що біля Косова, вже роками є своєрідною туристичною атракцією.
Тут можна набратися й надивитися, скуштувати всякого різного, поговорити з майстрами й прикупити якусь автентику за смішні гроші, пише Репортер.
Ось тобі вишиванка!
Надворі ще ніч, а в Смодні вже вирує життя. По обидва боки довгим шлейфом стоять автівки. Усі приїхали на базар: хто продавати, а хто купувати. І так щосуботи. Усе починається з п’ятої ранку і триває лиш до одинадцятої.
Вхід до базару – біля мосту, поруч ще велика вивіска «Косів». Тому, хоч базар у Смодній, але всі називають його косівським.
Від річки добряче тягне прохолодою, яка бадьорить краще за каву. Натовп з великими сумками-кравчучками та плетеними кошиками просто вносить до базару.
Колорит починається вже в перших рядах. Тут торгують усім: сушеними грибами, одягом, сиром, бензопилами, вишиваними рушниками і навіть надмогильними пам’ятниками. Ще темно, але вже гамірно. Продавці позасвічували над товаром свічки. Романтично й водночас якось містично.
Невеличку екскурсію ринком для «Репортера» проводить місцевий історик Олександр Бондаренко, його ще всі знають як – Капітан Дземброня. Він веде блог під такою назвою, водить туристів горами й… базаром.
«Тут така собі Індія, – посміхається Олександр. – Трохи трешово – болото, багато всякого краму, але в тому й родзинка. Я був у Непалі і їхні ринки завжди асоціюю з косівським. Слово базар – воно ж азійського походження. І тут теж частково – Азія».
Каже, одного разу ходив тут з австралійцями – двома братами й сестрою. Вони – третє покоління, яке народилося в Австралії, але бережуть українські традиції. Шукали тут вишиванки на весілля.
«В одного брата на руці був вибитий великий тризуб, – розказує Бондаренко. – І стоїть якийсь стрьомний дядько та й каже йому: «А ну, йди сюди!». Думаю, все, поб’ють зараз австралійців. А дядько говорить, що у нього племінник у «Правому секторі» воював і такий до того іноземця: «Ось тобі вишиванка. А то твій брат? І йому вишиванку. А то ваша сестра? Нема жіночих, то бери кептарик». Ті австралійці були вражені, що якийсь незнайомий чоловік надарував їм усього».
Вироби з рук
За словами Олександра, ринок у Смодній заснували у 1970 році. Каже, тоді приватна торгівля була заборонена, а тут не діяли жодні правила. Навіть можна було купити товари з-за кордону десь з Югославії чи Польщі.
«То як Запорізька січ! – сміється Олександр. – У 1970-х Косів переживав такий собі ріст стартапів. Люди робили різні сувеніри й на тому непогано заробляли. Косів навіть називали містечком мільйонерів. Найходовішим товаром була ручка-гуцул, а ще – кераміка, яка нині у спадщині ЮНЕСКО».
Каже, чув від старших колег, як у 1982 році на ринку проводили справжню спецоперацію. Літали гелікоптери, приїхали 400 міліціонерів, заблокували усі в’їзди. Тоді базар закрили, але у 1985 році відкрили знов.
Бондаренко впевнено крокує вперед і на ходу коментує: оце проходимо Шанхай – тут китайські дрібниці, отам продуктові ряди вперемішку з одягом, той наступний – тільки харчі. Далі ряди з секондом, а в кінці продають худобу. Біля жінок, які торгують молочним, командує повертати направо. Звідси починається найцікавіше – туристичний відділ. Але нині не дуже людно і більшість яток зачинені.
«Головні лайфхаки на косівському базарі – це питати й торгуватись! – дає настанови гід. – Сувеніри продаються багато де, але в Косові який прикол? Тут торгують самі майстри. Ще до світанку їхні вироби забирають перекупники і вже з 9.00 з добрячою націнкою продають на ринку в Яремче. У Франківську ще дорожче, у Львові націнка ще більша. Крім того, тут є нагода з тими майстрами й поговорити».
От, Василь Слижук, кераміст, торгує з 1993 року. Працює разом з сином, той стоїть у другому ряді. Каже, від першого по третій – переважно самі майстри.
На столі розкладені різні горнята, глечики, багато кахлів, Більшість їхні, авторські, але багато взяли й в Олекси Бахматюка – це той знаменитий кераміст, що робив кахлі й для самого цісаря.
Читайте: Останній керманич. Дмитро Могорук розповідає, як по Черемошу сплавляли ліс (ФОТО, ВІДЕО)
Пан Василь згадує, що колись базар був маленький, і майстри торгували на столиках, які привозили з собою на роверах разом із крамом. Виїздили ще за ночі.
«Тут о 5.00 вже торги були, – пригадує Слижук. – Поляків, канадців, американців було багато. А зараз нема. Тоді умов не було, а торги йшли. Тепер умови є, а базар порожній. Я цього року не чув ні одного іноземця».
Розказує, що великий попит на авторські вироби був у 2005-2010 роках. Ту моду ввів Ющенко. Тоді навіть на базар не виїздили, бо все розбирали в хаті. Художник Петро Гончар дуже їхніми горнятами цікавився, співачка Марійка Бурмака купувала керамічні намиста.
«А нині ми більше на Новій пошті торгуємо, ніж на базарі, – говорить майстер. – Сьогодні, от 10 штук замовили до Львова. На базарі як 5-6 штук куплять, то дуже добре. Взимку на ринку взагалі туристів нема – найгірший торг».
Свої кахлі Слижук продає по 160 грн за плитку.
Вбратися й накритися
«Двоспального чи півторака хотіли би? – питає закутана жінка з Яворова у відділі з ліжниками. – Півторачка – 750. Є ще комплект: дві накидки і двоспальний ліжник – за 1400».
«А дивіться, ще у мене є, – переманює інша майстриня. – Дивіться, є чесаний, а є з пупінками. Півторачка чесана – 600. Є гуцульські, а є з кубиками».
До них долучається ще одна продавчиня. Жінки перебивають одна одну, опускають ціну за раз по 100 грн. Між собою не сваряться.
Двоспальний ліжник, що продавали за 1400, спустили до 900, лиш би взяли. Обіцяємо повернутись і йдемо до вишиванок. А там – очі розбігаються. Різних кольорів, орнаментів. От, жіночі ручної роботи – від 2400 до 4000. Чоловічі не дешевші. Вишиті бісером – 8000.
Між ятками з сорочками сидить закутана у покривало старша жінка. Вона єдина торгує капелюхами – кресанями. Каже, вона лиш продає, а робить і приносить їх майстер «десь далеко, де дідько в горбах». Капелюхи купують на весілля або якісь колективи до виступів. Більший коштує 2500, менший – 2000 грн.
«Колись носили на щодень, а нині лиш до церкви чи коли женяться, – говорить бабуся. – А ота чорна з баранячої шкіри, то рогачка – її суто на Коліду беруть церковні колідники. Рогачку за 1800 віддам з трясунками, а без них – за півтори».
Ті трясунки, то така собі квітка з бісеру. Їх жінка робить сама.
Читайте: Майстерня добра. У Франківську продають душевні товари від особливих майстрів (ФОТО)
Пані Орися з чоловіком Петром вже роками торгують хустками. Вони з Рожнева.
«Хустки завжди в моді, – посміхається пані Орися. – І прабабка моя носила, бабка, я ношу, і молодички купують до церкви на Різдво, на Водохреща. Ще молодих покривають у церкві. Раніше такі хустини називалися американки, бо передавали родичі з Америки, які колись повиїздили. Такі собі могли дозволити заможні ґаздиньки. По хустці видно було статус жінки».
Їхні хустки, до речі, теж не з дешевих – є і по 1800, і до 3000 грн.
Як у музеї
Лише коли розвиднілося, побачили, якими болотами ходимо. Тому ще один лайфхак – тут треба гумові чоботи.
«Та сюди такі пани приїздять! – говорить якась жінка, – на таких крутих машинах, потім взувають гумаки та ходять. Скуповують усе старе, що бачать. Не важливо, чи подерте, чи поплямлене».
Розкладки зі старовиною аж у кінці ринку. На столах, на землі, на капотах розкладені вишиванки, килими, старі скрині, гасові лампи, колеса, намиста, сумки, гачі. Як у музеї побуту чи промислу.
Читайте: Зв’язковий «Ікс»: 91-річний Іван Середюк згадує підпілля та бій під Саджавою (ФОТО, ВІДЕО)
«Оця, що ви дивитесь, то бабинська – з села Бабин, – коментує продавчиня. – У старої жіночки купила. Давня. Подивіться, яка вишивка. Оці простенькі – від 300 грн».
Одна за одною дістає довгі вишиванки на домотканому полотні. Де вишивки багато, то дорожчі, де менше – дешевші.
«Дивіться щось і в мене, – припрошує чоловік по сусідству. – Купуйте та й везіть до свого Львова».
«А то у вас лише львів’яни купують?» – питаємо. «Йо, – каже чоловік. – Десь 70 %, а решта зі столиці приїздять. У мене тут речі у доброму стані. Цій вереті, певно, 90 років – 350 грн за два метри. Будете брати, то пущу».
За словами продавця, охочих до старовини тут не бракує. Каже, вони потім в інтернеті продають дорожче. «А, – відмахується чоловік, – хто кого надурить. Так і жиємо».
