Газета Культура Фото

Мистецтво любити біль. Як юні франківці освоюють балетні па (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
У коридорах філармонії знову чути музику. Проте цього вечора на головній сцені немає концерту, звуки лунають з балетного класу. Там зо два десятка дівчат у трико синхронно танцюють під класичну музику.

Такі репетиції у них чи не щодня – шлях до ідеальної грації вимагає жертв, пише Репортер.

Талант і праця

Балетній школі при Івано-Франківській обласній філармонії через кілька місяців виповниться 11 років. Її створили за ініціативи Вадима Писарєва, школа і тепер носить його ім’я. Таких студій в Україні й за кордоном багато, але тепер з Писарєвим зв’язує лише назва, адже він залишився працювати в окупованому Донецьку.

Першим директором франківської школи був відомий композитор Володимир Павліковський. Він помер у березні цього року.

«Володимир Антонович працював у багатьох країнах, різних колективах. Наприкінці вирішив зробити такі подарунки дітям – написати музику до балетних вистав, – розповідає теперішня керівниця школи Галина Руда. – Одна з останніх його робіт – балет «Історія Кая та Герди», написаний спеціально для нашої школи. У грудні знову плануємо три вистави, якщо дозволить пандемія. Це – півторагодинна постановка під супровід симфонічного оркестру».

Галина Руда

У коридорі на стінах розвішані фото з балетних вистав. Тут є багато юних танцівниць, які продовжили кар’єру й поза Франківськом.

«Одна наша випускниця, Юстина Білоган, вступила в балетну академію при Віденській опері. До нас прийшла дуже рано, вслід за старшою сестрою, не мала ще п’яти років, – говорить Галина Руда. – А ще одна випускниця, Анастасія Турянська, навчається у Київському вищому хореографічному училищі. Їй допомогли талант і праця: дівчина вставала щодня о 06:00 і займалася біля станка. Потім – на уроки в школу, вчилася дуже добре. Після школи – знов до нас на заняття. Зараз нею і в Києві педагоги дуже задоволені».

Жива скульптура хоче поваги. Як франківські міми підкорюють Європу (ФОТО)

Без класики не буде модерну

Набір проводять щороку. Загалом початкова балетна школа налічує вісім класів: два нульові, підготовчий і п’ять звичайних – до 13-14 років. Потім можна продовжувати навчання в інших хореографічних закладах.

«Перед зарахуванням діти проходять відбір. Батьки часто дивуються, що ми беремо не всіх, – каже викладачка школи Олена Хандакова. – Є дуже багато вимог. Мають бути гарні руки, стопи, довгі ноги, виворотність. А от бути худенькими не обов’язково – зайву вагу в малому віці діти переростають. Найкраще починати з п’яти років, хоч можна й з семи. Потім уже пізно».

Зараз у школі 90 учнів. Більшість – дівчата, є лише четверо хлопців у молодших групах. На пуанти стають у 12-13 років: раніше не рекомендується.

Тим часом традиційна класична музика у балетному класі змінюється на інструментальну з елементами гуцульських мотивів.

«Ми хочемо зробити повноцінну постановку в гуцульському стилі. Такого аркану, як у нас, ще ніхто не робив, – каже ще один викладач Віталій Небор. – Це новий проєкт пам’яті нашого директора, називається «Яблуневий цвіт». Постановка в стилі модерн. Модерн і класика відрізняються тим, що у класиці є чіткий канон, якого треба дотримуватися. А в модерні я можу робити все так, як бачу: за допомогою класики, пластики і своєї уяви. Діти більше люблять модерн. Але без класики модерну не буде».

З модернової програми у школі є постановка «P. I. O. N.», присвячена війні на сході України. З класичних – «Історія Кая та Герди», «Різдвяна скриня». З постановками діти їздять на конкурси і отримують нагороди. Також у планах адаптувати незавершену роботу Володимира Павліковського – балет за гуцульською легендою про кохання Говерли й Прута. Композитор встиг написати музику, але поки вона лише на папері.

За словами Віталія Небора, минулорічний карантин і пропуски занять негативно позначились на майстерності малих танцівників. Але головне – дотримуватись режиму.

«Малим дітям ще нічого не треба. Старшим – дієта, регулярні фізичні навантаження, – каже Віталій. – Розтяжка у них і так є, бо їм це заклали ще малими. Але потрібен комплекс вправ – партерний тренаж, для закачування м’язів на спині, руках. Те, що не можна їсти солодкого, – міф, вони щодня й так витрачають на заняттях набрані калорії. Але не можна хліба і мучного: пельменів, вареників».

Невідомий Бортнянський. Франківський хор відкриває композитора світові (ФОТО, ВІДЕО)

Щоб забило дух

Усі костюми для балетних постановок дизайнує та створює одна людина – Ірина Головачук. Їй допомагають технічно, бо роботи багато. На прем’єру «Історії Кая та Герди» потрібно було створити 180 костюмів.

«Вбрання для фрейлін в одній із сцен – як маленькі весільні сукні, – каже Галина Руда. – А для сцени ковзанки ми в’язали шапочки. На прем’єри у нас було три склади, як у справжній балетній трупі. І на всіх дітей потрібні різні костюми. Це було ще складніше: костюми треба адаптовувати, перешивати».

Так само спеціально для вистав створюють декорації. Наприклад, для «Історії Кая та Герди» задник розміром 11 на 7,5 м створив франківський художник Володимир Прокопишин. На ньому є зображення, які підходять для кожної зі сцен балету. Під час вистави світлом робиться акцент на ту частину, про яку йдеться.

«Нашими найкращими спонсорами є батьки учнів, – говорить керівниця школи. – Наприклад, з їхньою допомогою купили спеціальний лінолеум, який виглядає як лід. Він двосторонній: може бути сірий або чорний. Лінолеум недешевий, але відповідає вимогам, на ньому можна танцювати на пуантах. Бо сцена філармонії створена для музичних концертів і не пристосована для балетних постановок. І, якщо, скажімо, гуцульські танці можна виконувати на дерев’яній сцені, то для балету вона не годиться».

Школа є структурним підрозділом філармонії, тому підпорядковується управлінню культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА. Втім, фінансування не вистачає. Крім того, приміщення філармонії не опалюється, а дітям не можна мерзнути на репетиціях. Тож допомога батьків дуже доречна.

Читайте: Знайти шосте чуття. Франківський театр ляльок готує виставу, яку не можна буде побачити (ФОТО)

«У нас є один балетний зал і ще один у буфеті філармонії. Той зал облаштований для наших уроків, є переносні станки, але коли він потрібен філармонії, ми все забираємо, – каже пані Галина. – Якщо немає можливості його використовувати, доводиться об’єднувати роботу двох класів, коли маємо накладки по розкладу».

Найстарші діти займаються шість разів на тиждень по півтори години. Коли готуються до конкурсів, у суботу проводять ансамблевий день: репетирують з обіду й до вечора. Можуть бути заняття і в неділю.

«Тоді питання, чи дитина встигає. У якийсь момент треба робити вибір, – говорить Галина Руда. – Балет – це різноплановий вид мистецтва, його вважають найвищим рівнем хореографії. Треба не тільки довести тіло до високого технічного рівня, а й пропустити все через душу, щоб у глядача в залі забило дух. Одна знайома балерина сказала про свого сина, який почав займатися балетом, що він починає любити той біль, з яким переходить на новий щабель. Там також буде біль, але, переборовши його, він досягне вищого рівня майстерності».

Авторка: Ольга Романська
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні