Газета Культура Фото

Знайти шосте чуття. Франківський театр ляльок готує виставу, яку не можна буде побачити (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок імені Марійки Підгірянки розпочав інклюзивний проєкт «Шосте чуття. Вистава театру відчуттів».

І готують для франківців та гостей міста виставу, яку не можна буде дивитися, а лише відчути через звук, смак, нюх і доторки, пише Репортер.

Бачити, відчуваючи

Над постановкою працює київська режисерка Катерина Лук’яненко. Вона більше чотирьох років займається інклюзивними проєктами у театрі. Зокрема, у театрі ляльок виставами з урахуванням сприйняття незрячих і слабозорих глядачів.

Каже, до неї звернулася заступниця директора Тетяна Стефінів з пропозицією поставити виставу з нашим театром. Погодилась і вони разом подалися на грант від Українського культурного фонду та виграли його. Майбутня вистава, яку готуватимуть, буде непростою, бо її не можна буде побачити. Усі глядачі в залі матимуть пов’язки на очах і сприйматимуть її через запахи, смак, звуки й тактильні відчуття. Вони будуть бачити виставу, відчуваючи її.

За словами Катерини Лук’янен­ко, в Україні проєкт такого формату, а саме у професійному теат­рі ляльок покажуть уперше. Досі режисерка робила подібний проєкт у Литві, а також в університеті Карпенка-Карого зі своїми студентами.

Читайте також: Про політику й вірші. Як телефонні друзі допомагають самотнім прикарпатцям

«Проєкт називається «Шосте чуття», бо аксіомою у нас є п’ять відчуттів сенсорної системи – наш зір, смак, слух, нюх і тактильні відчуття, – пояснює Катерина. – І ми пропонуємо глядачам, які прийдуть на виставу, знайти шосте чуття. Це може бути інтуїція чи емпатія, але виявилося, що для всіх людей шосте чуття після нашої вистави зовсім різне. Для когось це довіра, спогади з дитинства, контекст любові між людьми, між собою, можливість за цю годину десь почути себе самого».

Дощ у театрі

За драматургічну основу вистави взяли історію «Хто росте в саду» сучасної української письменниці Катерини Міхаліциної.

За словами Катерини Лук’янен­ко, вистава буде цікава і дітям, і дорослим. Адже відкривається багато таких тем, як пошук свого дому, де і який він, чи приймають мене у моєму домі.

«За сюжетом, Соловейко полетів у теплі краї з України і потім повернувся у свій сад, але не може знайти собі прихисток, бо повсюди вже зайнято, – розказує режисерка. – Десь вже живе їжак, десь білка. Айва йому пропонує своє місце та починає згадувати дитинст­во, як колись соловейки жили в неї. І виходить таке повернення в дитинство й цього соловейка. Він не пам’ятав, що жив на цій айві. І тому, аби знайти свій дім, варто зазирнути до себе в дитинство, згадати себе малим, щирим».

Також глядачі зможуть відчути пори року. Наприклад, осінь – через запах лісу. Зможуть чути, як падає листя, відчувати запах палених листочків, відчути вітер і навіть дощ.

Читайте: Діти шиють майбутнє. У Франківську дівчаток вчили заробляти на хобі (ФОТО)

«Це така прекрасна магія, коли вистава йде 40 хвилин, і тут на тебе починає капати дощ, реальний дощ, – із захопленням розповідає Катерина. – Це зовсім інша реальність. Ми будемо годувати глядачів. у нас буде вишня, яблуня, груша. Підемо з дерева зривати груші, помиємо їх і будемо їсти».

За словами режисерки, вистава розрахована максимум на 20 глядачів. На кожного актора має бути по два глядачі, адже, крім того, що вони гратимуть свої ролі, актори стануть ще й провідниками.

Перед тим, як йти в зал, кожен глядач одягне маску на очі, і його поведуть на сцену, посадять на подушку та протягом вистави будуть допомагати, якщо потрібно.

Коли не брешемо собі

Минулого тижня у Франківську вже почали першу підготовку до вистави. Почалося з незвичних майстер-класів, досліджень і зав­дань для акторів, аби ті відчули на собі те, що переживають незрячі люди. Вони ходили з закритими очима по місту, робили різні вправи всередині театру, ще був відкритий показ для колег.

«Протягом тижня ми робили тифлокоментування фільмів (стислий закадровий опис – авт.), мультфільмів, аби розуміти, як їх дивляться незрячі, й актори самі намагалися це робити, – розказує режисерка. – Ходили із закритими очима по місту, вивчали його. Було багато відкриттів не лише для мене, бо я добре його не знаю, але й для акторів. Це інші відчуття, коли ти закриваєш очі, то світ одразу стає голосним, пахучим, дивним на дотик. Робили багато тренінгів на довіру між акторами, бо це також дуже важливо. Якщо між ними не буде контакту, не буде довіри, то глядачі не зможуть закрити очі й цілу голину довіряти їм».

Після вистави обов’язково заплановане обговорення з глядачами. Актори будуть спілкуватися й допитуватися, хто що відчув, яке їхнє шосте чуття.

«Ми недавно були на фестивалі зі студентами, то один професор, коли відкрив очі, запитав, хто грав Березу, а хто Каштан, – пригадує Катерина. – Студенти підняли руки, і він їм подякував, бо Береза нагадала йому маму, а Каштан – батька. Сказав, що він ніби з ними побув. Це було його шосте чуття. Коли ми з закритими очима, ми не брешемо нашим відчуттям, почуттям, а починаємо віддаватися внутрішньому. Дуже багато в житті нас візуально обманює і ми обманюємося самі, а тут відбувається зовсім інша річ».

Уже з вересня у театрі почнуть роботу над постановкою, а поки що актори мають домашнє завдання – слухати все, що поряд, якомога більше закривали очі та більше відкривати своє шосте чуття.

Саму ж виставу планують показати 1 жовтня.

Авторка Світлана Лелик
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні