Цього року зірковим гостем Форуму видавців став польський письменник Януш Вишневський. Магістр фізики та економіки, доктор інформатики і професор хімії написав свою першу книгу «Самотність в мережі», не сподіваючись, що колись вона побачить світ. Та історія віртуального кохання три роки не виходила зі списку світових бестселерів.
Сьогодні книжка перекладена вже 12 мовами. Нарешті дійшла черга і до україномовного варіанту, який і презентували на форумі.
На презентацію набилася повна зала людей. Вишневський легко спілкувався з аудиторією, присмачуючи серйозні теми дотепами.
Про самотність
«Самотність в мережі» була моєю першою книжкою. Ніколи не думав, що писатиму книги. У 1997 році одна жінка зробила мені велику неприємність, і мені стало так сумно, що не міг із цим дати собі раду. Можна було йти до психіатра і платити 100 євро за годину. Але я люблю розмовляти вночі, а вночі кабінети закриті, тому вирішив написати книжку. Писав її протягом трьох років і не вірив, що хтось у Польщі видасть книжку хіміка, який не має літературної біографії. Втім, сталося зовсім інакше. Книга змінила моє життя.
Про політику
Я ненавиджу політику та намагаюся у своїх книжках уникати її. Мій батько казав: «Януше, вчися добре, а то станеш політиком». Єдина моя книга, яка торкається політики, це «Бікіні». І то тільки віддалік – там події розгортаються під час Другої світової.
Про писання
Для мене кожна книжка – це мрія. А потім цю мрію я втілюю у проект. І через це мене ненавидять дружина і доньки. Бо я божеволію на темі своїх книжок. Роками вивчаю матеріали. Наприклад, аби написати «Бікіні», я готувався два роки. Зараз у моєму столі – понад 40 книг про Другу світову. Інколи, аби написати одне речення, треба прочитати цілу книжку. Намагаюся писати лише про те, що знаю. Я дуже люблю знати. Люди, які багато знають, значно менше бояться. А ще знання – це дуже сексуально.
Про еротику
Одного разу хтось із польських критиків звернув увагу, що в деяких моментах я наближаюся до меж порнографії. Це нісенітниця. Кожен, хто читає мої книги, знає, що у відповідний момент я зупиняюся та не переходжу межі. Не можна зображати любов і робити вигляд, що люди не хочуть доторкнутися одне одного. Люди постійно хочуть торкатися, а коли кохаються, то просто обожнюють доторкатися, дотик – це найкраща хімія. Вважаю, що у своїх книжках я завжди – у межах пристойності.
Про кумирів
Є письменник, якого я читаю постійно. І це дивно, тому що вважаю: другий раз прочитати книгу – марна трата часу. Та я не уявляю собі жодного року життя без Ремарка. Натомість, немає такого письменника, якого я хотів би наслідувати.
Про критиків
Як кожна людина, люблю, коли мене хвалять. Якщо чоловік працює над своєю дитиною і врешті вона народжується, то він хоче, аби тою дитиною захоплювався весь світ. Але я давно знаю, що так не буває. Те, що подобається одним, інші не терплять. Вважаю, що зараз літературна критика трохи занепала. Дуже часто критиками є письменники, які не реалізували себе. Може це звучатиме дуже гостро, та думаю, що між імпотентами та літературними критиками немає жодної різниці. Як одні, так і інші, знають як то робиться, але не роблять. Я не надто перей-маюся критикою, бо не пишу книжок, аби заробити гроші чи популярність. Можливо, це страшно, але я пишу книжки тільки для себе, бо, роблячи це, маю прегарні емоції.
