Темна романтика, глибина та таємничість. Десь такі відчуття виникають, коли чуєш музику відомого тернопільського гурту «Холодне сонце». Минулої суботи гурт взяв участь у фестивалі «Рок-шторм» у Калуші. Наша розмова з лідером і вокалістом «Сонця» Василем Гоцком.
– Василю, звідки така назва?
– Хотілося чогось із сонцем – далекого і недосяжного. Того, що світить, дарує, надихає та збирає все навколо себе. Була ідея назвати гурт «Геліос» – грецький бог сонця. Але щось не клеїлось. Треба було чогось ближчого до змісту пісень. Вирішив не відходити від сонця, але додати якоїсь глибини. Вийшло «Холодне сонце». Світить, притягує, але не гріє.
– Зараз маєте навіть дві назви: «Холодне сонце» і «Solarice». Відчуваєте роздвоєння?
– Ні, не в цьому справа. Нам довелося їздити на європейські фестивалі, видаватися на євролейблах. Західному слухачеві не так легко прочитати транслітерами українську назву. От ми й подумали стати на крок ближчими до Заходу й тамтешнього слухача.
– Вони оцінили ваші старання? І взагалі, як вас сприймають за кордоном?
– Західний слухач дуже толерантний. Публіка суттєво відрізняється від нашої. Який би гурт перед нею не виступав, у будь-якому разі вона покаже свою відданість музикантам. Принаймні, нам так здалося на фестивалях.
– У травні 2007 року ви виступали на потужному готичному фесті «Wave Gothic Treffen» у Лейпцигу (Німеччина). Як змінилося життя гурту після нього?
– Я не скажу, що тільки Лейпциг міг змінити наше життя. Ми відвідали не один хороший фестиваль за кордоном, починаючи з країн СНД: Мінськ, Москва, потім Польща – «Castle Party», Німеччина. Звісно, єврофестивалі дають хороший досвід. Захід завжди на крок попереду, але це не страшно. Нам є чому вчитися та є від кого переймати досвід. Це додає рішучості.
– Ви написали саундтрек до американського фільму «Нінзя проти вампірів», озвучили мультфільм «Трансформери». Яким чином зародилася така співпраця?
– У 2007 році мала відбутися прем’єра фільму «Трансформери». Я з дитинства страшенний прихильник цих мультиків. Коли прослухав саундтрек, відчув, що щось не те з головною темою. І вирішив сам зробити якийсь хороший кавер та передати потужну енергію фільму. Написали музику, зробили мюзік-відео, у деяких епізодах був використаний голос Деніела Роса, що озвучував Зорекрика. Він нам відписав, що дуже класно. Після цього запропонував написати саундтрек до їхнього фільму, який вони вже знімали. А зараз ми робимо вже другий саундтрек до сіквелу фільму «Нінзя проти вампірів». Прем’єра має відбутися 14 листопада. Я думаю, що в широкі маси ми випустимо цю пісню, коли вже дознімемо кліп на неї. Щодо «Трансформерів», то ми зробили дубляж мультфільму на українську мову.
 |
– До речі, про фільми. Яке останнє кіно ви дивилися?
– Я взагалі страшенний кіноман. (Сміється) Декілька днів тому дивився страшилку – «Дзеркала-ІІ». Іноді люблю себе подратувати.
– Полюбляєте фільми жахів?
– Не люблю багато насильства, крові та всякого місива. Вважаю жахами ті фільми, які тримають у повному напруженні та аж в кінці відпускають. Мистецтво жахів – у роботі режисера, наскільки він зможе зробити все загадковим, нагнітити атмосферу, додати неочікувані переломні моменти.
– Попри це, у ваших текстах і музиці все-таки більше романтики. Розкажіть про свій найромантичніший вчинок?
– Романтичних вчинків було багато. Одного разу у транспорті побачив дівчину. Це була така наївна любов з першого погляду. Декілька місяців я її просто шукав, пробивав по різних каналах, де вона може жити. Врешті знайшов, але нічого у мене із цього не вийшло. Люди бувають різними… Але залишився дуже приємний і цікавий спогад.
– На яку аудиторію розрахована ваша музика?
– Знаєте, мені дуже подобаються слова Девіда Лінча: «Якщо ти будеш задумуватися над тим, як сприйматимуть твою музику, то краще нічого не починати». Ти повинен закохатися у свою ідею, а все решта притягнеться само собою. Є люди, які знаходять для себе щось рідне у нашій музиці. Вони автоматично стають рідними і нам.
– Вас називають готичним гуртом. Як ви оціните рівень готичної культури в Україні?
– Я не хотів би нас позиціонувати як готичний гурт. Справа в тому, що з 2003‑го по 2005 рік ми співпрацювали з українським готичним порталом (УГП). Дуже багато їм завдячуємо, оскільки ці люди для нас багато зробили. Саме вони позиціонували нас як готичний гурт – love-metal.
– Тоді як охарактеризуєте стиль музики «Холодного сонця»?
– Це є рок. І я можу сказати, що він навкологотичний. Узагалі готика – поняття дуже об’ємне та глибоке. Це є погляд на життя. Людина навіть може й не підозрювати, що він – гот.
– Зараз мешкаєте у Києві. А решта учасників де живуть, чим займаються?
– Роман Літинський грає на ударних – наймолодший серед нас. У нього купа енергії, непосидючий, але дуже відповідальний, страшенно талановитий. Він навчається у київській консерваторії. Денис Коваленко, гітара – найдовше з нами. В нього доволі неординарна відносно музики професія – він онкохірург у Тернопільській лікарні. І Артем Яковлєв, бас-гітара – працює звукорежисером на відкритих майданчиках, також має зі своїм товаришем репетиційну базу в Тернополі.
– А що ви робите поза музикою?
– Трохи дружу з акторською справою, працюю бренд-войсом (голосом) на телеканалі «Тоніс», крім того, режисером відеомонтажу. Також співпрацюю з рядом київських радіостанцій як диктор. От недавно подумав, що було б цікаво попрацювати ще й перед камерою як актор. Нещодавно пройшов співбесіду у рекламно-модельній агенції на зйомки у рекламних роликах.
– То якби не музика, був би театр чи кіно?
– Хтозна. Але музика була б у будь-якому випадку. Наступного року, навесні, гурту буде вже дев’ять років. І я не з тих людей, які просто здаються. Тому музика буде завжди.
– Найулюбленіші місця чи міста, де ви бували – серед них є Івано-Франківськ?
– Кожне місто по‑своєму є цікавим. Найприємніше, коли приїжджаєш у зовсім незнайоме місце, а тебе знають, підходять, і воно одразу стає тобі рідним. Це прекрасне відчуття. У Івано-Франківську був тільки проїздом. Насправді місто уявляв трохи по‑іншому – воно доволі неординарне і значно затишніше, спокійніше, ніж я думав.
Comments are closed.