Історія Газета Фото

Творці нашого міста. Архітектори Станиславова міжвоєнної доби (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Після Першої світової війни та короткого періоду ЗУНР Станиславів опинився у складі Польщі. Цей двадцятирічний період також збагатив наше місто пам’ятками архітектури.

Будинки міжвоєнної доби сильно відрізняються від австрійських кам’яниць, пише Іван Бондарев у Репортері. Їх створювало нове покоління архітекторів, які мали своє бачення.

Архітектори Станиславова міжвоєнної доби
Клініка доктора Гутта, 1926. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Читайте першу частину: Творці нашого міста. Яким архітекторам Франківськ завдячує своїм обличчям (ФОТО)
Фахівець по касах хворих

Раніше ми згадували про плутанину, яка вийшла з архітекторами Каменобродськими. Обидва були зодчими, обидва мешкали у Львові, в обох ім’я починалося на літеру «А», ще й доводились один одному кровними родичами. Ну як тут не заплутатись? Між іншим, у нашому місті вони відзначились лише по разу.

Архітектори Станиславова міжвоєнної доби
Альфред Каменобродський

Нагадаємо, що батько, Альфред Каменобродський (1844-1922), спроєктував будинок школи деревного промислу. Його син Адольф (1871-1946) закінчив Львівську політехніку і розпочав кар’єру в татовому архітектурному бюро. Левова частка його робіт стосується Львова, і займався він там доволі серйозними об’єктами. Наприклад, добудовував крило будівлі Галицького сейму (нині головний корпус університету імені Франка), розширював трамвайне депо, зводив нові корпуси психлікарні.

Адольфу Каменобродському також належить проєкт нинішньої львівської лікарні «Охматдит». Тоді це була Каса хворих – медична установа, де завдяки пожертвам благодійників і роботодавців могли лікуватись незаможні працівники.

Відомо, що подібні заклади Адольф Каменобродський проєктував по всій Галичини. Відтак, краєзнавець Михайло Головатий припустив, що станиславівська Каса хворих, яка була споруджена у 1926 році, теж його. Враховуючи те, що і Львівська, і Станиславівська каси дуже схожі, то цілком може бути.

Архітектори Станиславова міжвоєнної доби

Нині це міська поліклініка № 3 на вулиці Франка, 30.

Читайте до теми: Творці нашого міста ІІ. Хто побудував у Станиславові в’язницю, театр і казино (ФОТО)
Залізничник, що став архітектором

При всій повазі до Каменобродського, він тут був «зальотним» митцем. Чого не скажеш про Тадеуша Ковальського (1883-?).

Архітектори Станиславова міжвоєнної доби
Тадеуш Ковальський. Фото з архіву Михайла Головатого

У 1916 році, в самий розпал Першої світової війни, він з’являється у Станиславові, де й залишається. Коли бойові дії припинились, його, як випускника Львівської політехніки, активно залучають до експертної оцінки пошкоджень міських споруд. Цікаво, що він працював інженером на залізниці й ніколи не називав себе архітектором. Але у наступному десятилітті в ньому прокинувся талант зодчого.

Чи не першою серйозною спорудою, зведеною після економічної кризи двадцятих, стала гінекологічна клініка доктора Яна Гутта (нині корпус обласного фтизіо­пульмонологічного центру на Франка, 17). Основні роботи були завершені наприкінці 1925, а прийом пацієнтів розпочався 1 січня 1926 року. Заклад дуже швидко став напопулярнішим пологовим будинком міста і навіть потрапив до міського фольклору. За архітектурною манерою він був ніби перехідним варіантом між сецесією та функціоналізмом.

Наступний проєкт Ковальський реалізував за пару сотень метрів від попереднього. У 1927 році на вулиці Камінського постала споруда жіночої семінарії імені Марії Конопницької. Там готували вчительок початкової школи (нині – природничо-математичний ліцей на Франка, 33). Будівля дещо нагадувала клініку Гутта.

Архітектори Станиславова міжвоєнної доби
Вчительська семінарія імені Марії Конопніцької, 1927. Фото з цифрового архіву NAC

Схоже, архітектор мав якісь сентименти до вулиці Камінського. У стислий термін він ґрунтовно прикрасив її новими об’єктами, що перетворили периферійну вуличку в окрасу міжвоєнного Станиславова. Ще у 1925 році він капітально розширив жіночу гімназію сестер урсулянок (нині ліцей № 3 на Франка, 14).

Архітектори Станиславова міжвоєнної доби
Гімназія сестер урсулянок, 1925-1929. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

У дворі, за його кресленнями, спорудили новий чотириповерховий корпус, сполучений із старим критим переходом. А у 1929 році до старого крила добудували вежу із дзвіницею, за допомогою якої монахині-урсулянки скликали учениць до молитви.

Хоч інколи Ковальський виходив із своєї «зони комфорту» і прикрашав інші вулиці. Чи не наймасштабнішим його проєктом був будинок Союзу польських залізничників на Грушевського, 19. За радянщини там містився Будинок офіцерів, а нині на першому поверсі працює філія Ощадбанку та вже легендарний громадський ресторан «Urban Space 100». Із датуванням будівлі є питання, оскільки на фасаді пише «1925-7», але по факту відкриття відбулось у квітні 1928 року.

Архітектори Станиславова міжвоєнної доби
Союз польських залізничників, 1928. Фото з цифрового архіву NAC

Зв’язки у залізничному середовищі, в якому Ковальський починав працювати, принесли йому багато замовлень. Так, він розширював колійову поліклініку на Привокзальній площі (1933), проєктував вокзали у Делятині (1929) й Татарові (1932).

Михайло Головатий знайшов багато інформації про приватне життя Ковальського. Наприклад, в нього було два сини – Олександр (1920 р.н.) і Адам (1923 р.н.). Мешкав архітектор в особняку на Грюнвальдській, 7, половиною якого володів. В архіві є заява архітектора в поліцію з проханням видати йому закордонний паспорт на виїзд до Карлсбаду для лікування хворих нирок. Останній раз Тадеуш Ковальський згадується у документах в 1933 році.

Читайте: Творці нашого міста. Коли у Станиславові стався перший будівельний бум (ФОТО)
Ратуша поручника Трелі

Але справжньою зіркою міжвоєнної архітектури Станиславова став Станіслав Треля (1892-1950). Його біографія мало досліджена. Народився у Журовчиках теперішнього Підкарпатського воєводства у сім’ї вчителя. Невдовзі родина переїхала до Перемишля, далі – Львівська політехніка, факультет загального будівництва. Перерва на польсько-українську війну, яку Треля завершив у званні поручника піхоти (пізніше був капітаном запасу). Далі продовження навчання й отримання у 1924 році диплому інженера-архітектора.

Архітектори Станиславова міжвоєнної доби
Станіслав Треля. Фото з архіву Михайла Головатого

Наступного року молодий випускник приїжджає до Станиславова. Чому саме сюди? Річ у тім, що в 1925 році Треля виграв загальнопольський конкурс на спорудження костелу Христа Царя на вулиці Вовчинецькій. Схоже, переїзд обумовлювався тим, аби здійснювати нагляд за зведенням храму. До речі, будували його в умовах катастрофічної нестачі коштів і освятили лише у 1937. А поштукатурили й узагалі – за незалежної України.

Архітектори Станиславова міжвоєнної доби
Костел Христа Царя, 1937. Фото з цифрового архіву NAC

Невдовзі Треля проєктує споруду, яка стане символом міста. Йдеться про ратушу. Стара магістратська будівля зазнала численних ушкоджень під час Першої світової, тож назріла потреба її реконструкції. Зріла вона давно й лише у серпні 1929 року міська рада затвердила проєкт. Станіслав Треля вирішив не будувати з нуля, а зберегти старовинну вежу XVII століття, укріпивши її залізобетонним корсетом та переробивши чотири бічні крила. Вийшло практично, оригінально, гарно. Ще й міцно, адже пізніше німці так і не змогли її підірвати.

Архітектори Станиславова міжвоєнної доби
Ратуша, 1935. Фото Генріха Поддебського, NAC

Також в активі архітектора є один із найкращих кінотеатрів Франківська (нагадаємо, їх у нас є два). Після пожежі у будинку польського спортивного товариства «Сокіл» Трелі доручили його відбудову. На щастя, споруда виявилась застрахованою і коштів вистачило не лише на ремонт, а й на добудову першого у місті звукового кінотеатру «Тон» – нинішнього «Люм’єру».

Ще одна реконструкція, яку здійснив Треля, є досить контра­версійною. У 1929 році відкрили оновлений міський театр. Його спорудили ще наприкінці ХІХ століття, але під час війни в будівлю влучило кілька снарядів, що сильно пошкодили фасад. Наприкінці двадцятих у магістрату нарешті дійшли руки до його відбудови.

Архітектори Станиславова міжвоєнної доби
Міський театр, 1929. Фото з цифрового архіву NAC

Треля відмовився від усієї еклектичної ліпнини, надавши споруді суворих конструктивістських рис. Навіть візуально відчувається певна спорідненість із ратушею. Декому екстер’єр оновленого театру здається дуже бідним. Хоча, провини архітектора тут нема. Насправді Треля запланував достатньо зовнішніх прикрас, але фінансування робіт скоротили на… 100 тисяч злотих. Відтак, зодчий мусив виходити з того куцого бюджету, який мав.

Був у творчому доробку пана Станіслава й один «довгий» проєкт. Ще за Австрії архітектор Ян Томаш Кудельський виконав креслення середньої школи, яку мали звести на вулиці Матейка. Роботи почались у 1914, але завершити їх завадила Перша світова. Відновили будову лише у 1923 році. Корегування проєкту й вигляд фасаду належать Станіславу Трелі. У 1926 урочисто відкрили 7-річну школу Пірамовича і Пляттер, де вчилися хлопці й дівчата. Нині це перша міська лікарня на Матейка, 34.

Архітектори Станиславова міжвоєнної доби
Школа імені Пірамовича і Пляттер, 1926. Фото з архіву Олега Гречаника

Професія архітектора є досить престижною. А якщо багато замовлень – ще й дохідною. Відтак, Треля належав до вищих верств Станиславова і мешкав у самісінькому центрі – на вулиці Гославського, 17 (нині це вулиця Вітовського). У 1930 він звернувся до поліції з проханням видати закордонний паспорт «на виїзд до всіх європейських держав, крім Большевії, для вивчення будівництва за кордоном». Паспорт йому дали. У 1932, на зборах станиславівських архітекторів, Трелю обрали головою Товариства самостійних керівників будов – і це остання згадка про нього, пов’язана із нашим містом.

Історик архітектури Жанна Комар дослідила, що у другий половині тридцятих Станіслав Треля працював у Варшаві та Лодзі. Далі – невідомо.

Дружба на 150 проєктів

Друга Річ Посполита мала велику армію, а всі армії світу мають однакову проблему – військових треба десь селити. Найпростіше із солдатами – загнав до казарми та й забув. З офіцерами та сержантами трохи складніше, адже вони мають сім’ї і потребують нормальних умов. У 1927 році уряд створив Фонд військового квартирування, який займався вирішенням житлового питання. Головою фонду був міністр оборони, тож незабаром будівництво закипіло по всій країні.

Вже наступного року оголосили конкурс на кращий проєкт типового будинку для підофіцерського (тобто, сержантського) складу. Колишній головний архітектор Франківська, а нині дослідник, Ігор Гаркот пише у своїй книзі, що його виграли варшавські фахівці – Богдан Ляхерт, Юзеф Шанайца та Володимир Вінклер.

У 1928 газета «Кур’єр Станиславівський» повідомила, що почалося спорудження чотириповерхового будинку для підофіцерів на вулиці Легіонів (Національної Гвардії, 1). Він мав чотири поверхи, два під’їзди та був розрахований на 19 квартир (86 кімнат). Зрозуміло, що ніяких архітектурних викрутасів ота військова багатоповерхівка не мала, адже типовий проєкт мусить бути дешевим і простим.

У 1937 році ця варшавська архітектурна трійця знову нагадала про себе. Тоді Міністерство пошт і телеграфів викупило частину скверу в центрі Станиславова та оголосило про початок будівництва нового поштамту. Його проєктували вже знайомі нам Ляхерт, Шанайца і Вінклер. Хоча дослідники відзначають, що основним батьком проєкту був таки Ляхерт, а решта йому допомагали.

Архітектори Станиславова міжвоєнної доби
Поштамт, 1938. Поштівка з колекції Володимира Шулепіна

У листопаді 1938 року поштамт здали в експлуатацію. Сучасники не оцінили прямокутну конструктивістську коробку. Через відсутність вікон на першому поверсі будівлю жартома прозвали «тюрмою Сінг-Сінг».

Богдан Ляхерт (1900-1987) народився у Москві, але у 1918 році родина перебралась до Варшави. Закінчив столичну політехніку, став архітектором, пропагував ідеї сучасної архітектури, зокрема функціоналізму. Жив і творив у Варшаві, яку прикрасив багатьма будинками. Під час нацистської окупації рятував євреїв з гетто, серед яких шестеро дітей. Після війни став членом Бюро відбудови Варшави. Його довоєнні споруди стали пам’ятками архітектури ще за життя зодчого.

Архітектори Станиславова міжвоєнної доби
Богдан Ляхерт і Юзеф Шанайца

У молодості Ляхерт потоваришував із архітектором Юзефом Шанайцею (1902-1939). Разом вони створили близько 150 проєктів, з яких 40 вдалось реалізувати. Коли почалась війна, Шанайца показав себе справжнім чоловіком. Через проблеми з хребтом він не підлягав мобілізації, але пішов у військо добровольцем. Служив водієм, загинув 24 вересня 1939 року в жорстоких боях під Томашувим-Любельським, коли залишки польської армії намагалися прорватись до угорського кордону.

У 2016 році в Польщі започаткували архітектурну нагороду імені Богдана Ляхерта і Юзефа Шанайци.

Автор: Іван Бондарев
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні