Історія Газета

Творці нашого міста. Коли у Станиславові стався перший будівельний бум (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
На початку ХХ століття у місті стався справжній будівельний бум. Хоча ні, цей процес, напевно, краще назвати сецесійним ренесансом. За неповні 15 років у Станиславові звели більшість споруд, що створюють шарм старої Австрії у центрі теперішнього Івано-Франківська.

Зрозуміло, що вишукані кам’яниці будувались не за типовими проєктами. У кожну з них архітектори вкладали свою працю, талант, навіть частинку душі, пише Репортер.

Скарбова дирекція, 1912. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Модний – з дивним громадянством

Серед усіх славетних зодчих, що працювали у Станиславові, найпродуктивнішим виявився Ян Томаш Кудельський (1861-1937). Він народився на польських землях, що входили до складу Російської імперії. Пізніше переїхав до Галичини, але щоб не служити в австрійській армії, зберіг російське громадянство.

Читайте також:

Творці нашого міста. Яким архітекторам Франківськ завдячує своїм обличчям (ФОТО)

Закінчив Львівську політехніку, стажувався у найкращих архітекторів Львова. У 1893 році його запросили до Станиславова керувати будовою дирекції залізниць, що стала наймасштабнішим будівельним проєктом міста. У Станиславові Кудельському настільки сподобалось, що він тут залишився і прожив довгих 27 років.

Ян Томаш Кудельський (1861-1937)

А його першим авторським проєктом стала будівля Повітової ради (тепер Рада профспілок на Міцкевича, 4). Втім, на повну архітектор розгорнувся у наступному столітті. Замовлення на нього так і сипались, при чому звертались до Кудельського переважно найбагатші клієнти. Ось його основні роботи: філія Краківського страхового товариства «Флоріанка», 1904 (Грушевського, 7), кам’яниця Бардаха, 1905 (Незалежності, 16), будівля Австро-Угорського банку, 1907 (Грушевського, 4), Управління пошти і телеграфу, 1909 (Січових Стрільців, 15). Дослідниця Жанна Комар нарахувала близько 15 проєктів, щоправда, не всі вони були втілені у життя. І це далеко не повний перелік об’єктів, які вдалося «авторизувати».

Повітова рада, 1896. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Справи Кудельського йшли дуже добре, його будівельна фірма процвітала, аж доки все не перекреслила Перша світова війна. Як російського підданого австрійці інтернували його до табору «Талергоф», де Ян Томаш ледь не помер з голоду.

Управління пошти і телеграфу, 1909. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

У 1918 він повернувся до Станиславова, став начальником відбудови Станиславівського округу. Втім, незабаром імперія розвалилась, тож архітектор перебрався до Варшави. Там він працював у Міністерстві публічних (тобто громадських) робіт, просувався кар’єрною драбиною чиновника, але власних проєктів більше не створював. Схоже, станиславівський період таки був зоряним у його житті.

Філія краківського страхового товариства «Флоріанка». Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Як сина переплутали з татом

Народна мудрість каже, що не помиляється той, хто нічого не робить. Інколи це стосується і краєзнавців. Свого часу ми з Михайлом Головатим допустилися помилки, приписавши авторство проєкту школи деревного промислу архітектору Адольфу Каменобродському (1871-1946). Це не так, втім, давайте по порядку.

Альфред Каменобродський (1844-1922)

Дійсно, був такий зодчий, діяльність якого тісно пов’язана зі Львовом. У Станиславові він теж відзначився, однак сталося це вже за міжвоєнної Польщі. Але ми говоримо про австрійський період.

Читайте також:

Творці нашого міста ІІ. Хто побудував у Станиславові в’язницю, театр і казино (ФОТО)

Насправді оту школу проєктував Альфред Каменобродський (1844-1922), який доводився… рідним татусем пану Адольфу. Він мав бурхливу молодість, брав участь в антиросійському повстанні, під час якого дістав важке поранення. Був непоганим живописцем, малював акварелі з урбаністичними краєвидами, закінчив Віденську політехніку, видавав часопис, присвячений нерухомості. А ще непогано знався на зброї, належав до Львівського стрілецького товариства, з відзнаками якого зображений на фото. Втім, голов­не визнання Каменобродський здобув як талановитий архітектор.

Школа деревного промислу, 1903. Поштівка з колекції Олега Гречаника

Більшість його робіт нині прикрашають Львів, але один проєкт він виконав для Станиславова. У 1903 році на вулиці Кілінського (Лепкого, 28) збудували школу деревного промислу, де хлопці здобували фах столяра, різьбяра й токаря. Нині у цьому будинку містяться підрозділи МВС, а сам він мало нагадує дітище пана Каменобродського, адже був капітально розширений у 1960-х роках із надбудовою третього поверху.

Апологет неоготики

Якщо ви хоч раз приїжджали до Львова потягом, то просто не могли не звернути увагу на величний неоготичний костел святої Ельжбети, що стоїть неподалік вокзалу. Його звів, не побоюся цього слова, геніальний архітектор Теодор Тальовський (1857-1910). Він також є автором костелів у Тернополі (не зберігся), Отинії, Скалаті, Новому Сончі. Працював зодчий і зі світською архітектурою. Наприклад, у Кракові стоїть його будинок з промовистою назвою «Під жабою, що співає». А ще він був непоганим реставратором – працював над збереженням Скалатського замку та костелом у Богородчанах, розробив плани відбудови Чернелицького замку.

Теодор Тальовський (1857-1910)

Тальовського важко прив’язати до якогось міста. Закінчив Краківську реальну школу і Львівську політехніку. Мешкав у Кракові та Львові, де й помер. Творив по всій Галичині та в польських землях. Його замовниками були єпископи, банкіри, графи і князі, державні установи та магістрати. Найбільше захоплювався неоготичним стилем і всіляко сприяв його поширенню.

У Станиславові Тальовський здійснив один-єдиний проєкт, проте – у самісінькому центрі. На теперішній стометрівці є будинок під номером 18. Це колишня кам’яниця Зигмунта Маршалкевича. Він був заможним купцем, тож зміг собі дозволити замовити проєкт у модного львівського архітектора.

Кам’яниця Маршалкевича, 1908. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

У жовтні 1908 року елітна триповерхівка прикрасила початок Сапіжинської – головної вулиці міста. Вона і зараз є окрасою середмістя, навіть з маскароном, що відвалився пару років тому.

Творець в’язниць і судів

Чернівці знамениті не лише своїм університетом. Уся обласна влада краю зосереджена в одній величній будівлі з рожевої цегли, яка є справжнім архітектурним шедевром. Туристам з Франківська споруда видається смутно знайомою, одразу виникає відчуття, що ти таке вже десь бачив. І точно, на вулиці Сахарова, 15 розташована монументальна споруда управління МВС / СБУ, яка має схожі риси із чернівецьким «губернаторством»! Воно й не дивно, адже автором обох є архітектор Франціщек Сковрон (1856-1929).

Францішек Сковрон (1856-1929)

З усіх зодчих, яких ми тут перелічили, цей був найкрутіший. Можливо, не за талантом, але за посадою – точно. Він служив старшим радником будівництва МВС Австро-Угорщини. При чому не просто щось там комусь радив, а керував цілою архітектурною майстернею, яка діяла у Львові.

Досить часто Сковрон отримував замовлення на проєкти судових будинків. Обласна рада в Чернівцях – це колишній крайовий суд Герцогства Буковини. Перед тим був Палац справедливості у Львові. У 1911 році у Станиславові був реалізований ще один проєкт архітектора Сковрона – будинок окружного суду, що обслуговував кілька повітів. Будинок Феміди мав один прихований бонус – у подвір’ї містилась велика карно-слідча в’язниця, що працює і нині.

Окружний суд, 1911. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Заради справедливості зазначимо, що Францішек Сковрон проєктував не лише судилища та буцегарні. Він розробив креслення станиславівської скарбової дирекції, яку збудували у 1912 році. Ця гарна кам’яниця має адресу Грушевського, 31 і нині там Інститут лісництва.

Батько гуцульської сецесії

Незважаючи на свою провінційність, Станиславів тримався «модних» трендів тодішньої європейської архітектури. Його вулиці прикрашали пишні сецесійні кам’яниці, над якими працювали знані архітектори Львова, Кракова, Відня. Але була у нас одна споруда, що привертала увагу своєю оригінальністю. Мистецтвознавці називають її єдиним зразком «українського стилю» в довоєнному Станиславові.

Проєкт Василіянського монастиря, 1911. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Передісторія появи того «зразка» була такою. Для будівництва жіночого монастиря сестер василіянок місцева греко-католицька капітула звернулась до найвідомішого львівського зодчого Івана Левинського. Той був мільйонером, мав кілька заводів будматеріалів, зводив десятки будинків. Зрозуміло, що при такій зайнятості він не міг власноруч працювати над кожним архітектурним проєктом, тому створив архітектурне бюро, куди запросив молодих талановитих інженерів. Одним з них був Олександр Лушпинський (1878-1943), якому доручили створити креслення майбутнього монастиря.

Олександр Лушпинський (1878-1943)

Лушпинський експериментував з елементами народної архітектури, за що його навіть прозвали батьком «Гуцульської сецесії». Проєкт василіанського монастиря був оригінальним, не походив на жодні інші споруди Станиславова і став новим словом в урбаністичному пейзажі міста.

Його спорудження супровод­жувалось хронічним браком кош­тів, тому в 1912 році вдалося звести лише ліве крило. На повну реалізацію проєкту довелося чекати понад 25 років. Завершував будову Михайло Грицак, але використовував він креслення свого попередника.

Архітектор, що випередив час

Останні роки перед Першою світовою Станиславів стрімко рвонув догори. Одна за одною зводились п’ятиповерхові кам’яниці, які сучасники гонорово йменували хмарочосами. Ось перелік найвідоміших з них: готель «Уніон», 1912 (Незалежності, 4), кам’яниця Гаусвальда, 1913 (Незалежності, 11), Руський Народний Дім, 1913 (Чорновола, 22), кам’яниця «Австрія», 1914 (Січових Стрільців, 12).

Готель «Уніон», 1912. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Усі їх проєктувала будівельна фірма «Йорк», що належала братам Каролю та Фредерику Янушам. З них вирізнявся останній, про якого краєзнавець Михайло Головатий писав, що він випередив свій час.

Дійсно, його кам’яниці були новим словом в архітектурі. Вони стали немов перехідним мостиком між імперською сецесією та міжвоєнним функціоналізмом. Струнки, лаконічні, з нечисельними зовнішніми прикрасами, на залізобетонних фундаментах, оснащені за останнім словом техніки, включаючи ліфти, ці будинки здавались пришельцями з майбутнього.

Фредерик Януш. Фото з архіву Ростислава Шпука

Постать Фредерика Януша оповита таємницями. У 1909 році він прибув до Станиславова з Відня та одразу почав робити амбітні проєкти. І це при тому, що в австрійській столиці він нічим особливим не запам’ятався. І з початком війни згадки про нього припиняються.

Довший час дослідники не знали, що з ним сталося, доки у березні 2021 блогер Ростислав Шпук не оприлюднив допис, що починався словами «Він знайшовся!». За інформацією Шпука, доля закинула архітектора до США, де з Фредерика він перетворився на Фреда. Протягом 1924-1929 років працював у Чикаго, де спроєктував сім хмарочосів.

Далі був обвал фондової біржі та фінансовий крах, після чого сліди Януша знову губляться. Можливо, він тихо доживав на віллі у Вісконсині, яку збудував для своєї родини у містечку Ігл-Рівер, з мальовничим видом на озеро Журавлине.

Далі буде.

Автор: Іван Бондарев
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні