Історія

Між визволителями

Червона Армія 27 липня 1944 року звільнила Станіслав від німців. Перед тим, у вересні тридцять дев’ятого, більшовики «звільняли» його від поляків. Цими двома подіями для нашого міста почалася та закінчилася Друга світова війна. Спробуймо подивитись на ці визволення очима художників.

«Золотий вересень»

У фондах Івано-Франківського краєзнавчого музею зберігається картина невідомого митця «Визволення Станіслава». На ній населення міста радо вітає радянські війська, що рухаються початком вулиці Галицької. Хоча зі свідчень очевидців відомо, що інвазія1 відбувалася з боку Тисмениці.

«Золотий вересень». Населення міста вітає радянські війська

Попереду два якихось доісторичних танки без гармат, але з кулеметами. Позаду на площу перед воєводством (медуніверситетом) втягується колона кавалерії. Високо у небі парять літаки. Вулиця запруджена натовпом. Усі радіють, кидають під танки букети квітів, посміхаються, обіймаються, але близько до військових ніхто не підходить.

В очі кидається велика кількість червоних прапорів. Вони всюди — на танках, балконах, у натовпі. Натовп теж строкатий — гуцули у кептарях, інтелігенти у краватках, пані з модними зачісками та хлопчик у матроському костюмчику. У правому куті картини виділяється бородань у кепці та окулярах, який трохи змахує на Зиґмунда Фрейда…

У музейних каталогах цей «шедевр» датується 1939 роком. Цілком імовірно. Адже добре промальовані квартали, які знищать під час війни, а на ратуші проглядаються чорні орли.

Хенде хох² у тумані

На жаль, сьогодні не відомо жодного фото, яке б ілюструвало вуличні бої за Станіслав. Тому мене дуже зацікавив малюнок в експозиції музею «Герої Дніпра». Там події розгортаються на початку Бельведерської. Радянський танк (подібний на ИС-2) щойно дав залп по наріжній кам’яниці, і звідти, з піднятими руками, повалили німецькі оборонці Станіслава. На задньому плані, крізь пороховий дим, видніється посічена осколками ратуша.

Виявляється, що цей малюнок не є плодом бурхливої фантазії музейного художника. Сюжет позичено з фотографії. На ній бачимо все тих же німців, наріжну кам’яницю та якусь важку бронетехніку на задньому плані. Ратушу через дим не видно. Та навіть якби він розвіявся, то споруду магістрату ми би все одно не побачили. Бо це не Станіслав! Будинок, з якого виходять німці, хоч і подібний, але не той, що стоїть на Бельведерській. Аби переконатись в цьому, достатньо просто порівняти фото з оригіналом. У нас на другому поверсі є балкон, і вікна значно ширші. Та й одягнуті фашисти трохи затепло для спекотного липня…

Танки коло ратуші

Після війни у нашому місті стояли підрозділи 38 армії зі штабом на вулиці Шевченка. Там служив полковник-фронтовик Костянтин Лебедєв, який мав хист до живопису. У 1967 році для експозиції армійського музею «Герої Дніпра» він намалював картину «В боях за Станіслав».

Костянтин Лебедєв Станіслав не штурмував, тому йому не вдалося уникнути історичних неточностей. Художник просто «заселив» німецькими й радянськими вояками перехрестя Галицької-Бельведерської. Перед відступом німці підірвали одне крило ратуші, а на картині споруда стоїть неушкодженою.

Ще одним «вічним гріхом» радянських батальних живописців було не зовсім адекватне співвідношення військових втрат. Погодьтеся, вулиця прямо завалена німецькими трупами та підбитою бронетехнікою, а у «совітів» лише кілька поранених. Братське кладовище на Лепкого свідчить про інші пропорції.

У боях за місто загинула медсестра Катерина Матросова, фігура якої зображена на передньому плані. Проте писалась вона з іншого прототипу. При роботі над полотном художник використав фотографію, де під час битви на Курській дузі санінструктор Семенова виводить з поля бою пораненого червоноармійця Новікова. Кажуть, що спочатку йому робили перев’язку товариші, але ледь не задушили, й дівчині довелося все перемотувати заново. Пізніше вони одружились і після війни жили в Бурштині.

Медсестра Катерина Матросова (на передньому плані) загинула під час боїв

Хто зруйнував місто?

Наступна картина написана у 1945 році місцевим художником Сидоруком. Назва цілком відповідає змісту — «Руїни міста Станіслава». Місце «приписки» — краєзнавчий музей. Мистецтвознавці кажуть, що з усіх художніх творів про війну цей — найкращий.

На передньому плані бачимо зруйновані будинки навпроти медуніверситету. Ракурс дещо незвичний, художник писав із заднього подвір’я, де зараз відреставрований бастіон. Цікаво, що ці будинки можна побачити ще цілими й на картині 1939 року.

Ветерани згадують, що місто штурмували вночі. Особливо запеклі бої відбувались у парку та в районі вокзалу. Звідки ж взялися руїни у центрі?

Колишній директор краєзнавчого музею Олександра Синиця розповідає таке. У приміщенні колишнього воєводства (медуніверситету) розташовувався штаб німецької військової частини. Про це довідалася радянська розвідка. Вислали бомбардувальник, який мав знищити стратегічно важливий будинок з усіма його мешканцями. Але пілоти промазали. Бомба розірвалася перед воєводством, перетворивши ошатні будиночки на купу каміння. Після війни руїни розібрали, облаштували скверик, а на початку 1970-х там збудували ресторан «Карпати».

P. S. Коли вже закінчив статтю, то з подивом помітив, що всі сюжети крутяться довкола одного місця — початку вулиці Галицької. Може, художникам було ліньки таскатись із мольбертом по околицях? А може, без ратуші ніхто б і не здогадався, що це Станіслав?

Автор дякує за надані матеріали директору Івано-Франківського краєзнавчого музею Ярославу Штиркало та директору музею «Герої Дніпра» Яремі Кваснюку