Годинникові – півстоліття

Чи можеш ти, шановний читачу, передати радість відчуттів від зустрічі з давнім другом, який довго хворів, а тут раптом виявилося, що він перебуває в доброму здоров’ї? Такі відчуття охоплюють при погляді на годинник на івано-франківському поштамті, коли він показує точний час. Від кінця 1980‑х він не йшов, залишався німою прикрасою, і старші містяни скрушно поглядали на нього.

Адже в молоді роки вони призначали під ним побачення коханим і друзям, стурбовано поглядали, кваплячись на роботу, прислухалися до його урочистого бою, зустрічаючи Новий рік біля ялинки на площі.

Та ось від осені 2006 року він знову йде! Спочатку поводився як людина, котра після хвороби спинається на ноги. Час показував досить приблизний. Але поволі виправився, і його знову можна вважати приладом вимірювання часу.

Історія годинника починається в 1959 році. Тоді міністерство зв’язку України розробило креслення і розіслало своїм облуправлінням з пропозицією виготовити та встановити. За виготовлення взялись лише у Києві та тодішньому Станіславі. Годинниковий механізм доручили умільцям заводу «Станіславприлад» (тепер ВАТ «Пром-прилад»). Над ним працювали старший майстер Маринін, інженер-технолог Шулепа, слюсарі-інструментальники Вольфарт і Зуб’як. Очолював групу інженер Побережний.

Пристрій годинникового бою надіслав Орловський годинниковий завод. Радіоапаратура для підсилення і трансляції по місту була виготовлена у конторі зв’язку. Тут над нею чаклували інженери Рубцов, Балух та технік Буковський під загальним керівництвом головного інженера міської контори зв’язку Пасічника.

Годинник з хитринкою, про що більшість іванофранківців, мабуть, не знає. Він має два циферблати – зовнішній і внутрішній. Зовнішній – звичайний, нерухомий, стрілки на ньому показують місцевий час. Внутрішній, малий, поділений на 24 години, постійно обертається проти годинникової стріл-ки. Малий циферблат показує години в багатьох містах земної кулі, назви яких були нанесені на полі годинника і лінії від яких підведені до цього циферблату. За цю універсальність за годинником від початку закріпилася назва «годинник світу».

Розміри годинника чималі: квадрат 2 х 2 м. Бій курантів розносився по місту через вулич-ні динаміки. Як усякі поважні дзигарі, годинник відбивав не лише години, але й їхні чверті. Від опівночі до сьомої ранку ішов мовчки, щоб не порушувати спокій містян. Природно, що вночі циферблати підсвічувалися. Ось який гарний і розумний годинник виготовили станіславські умільці! На будинку поштамту він був змонтований і запущений 14 жовтня 1960 року.

Часом третього народження годинника можна вважати весну 2008 року. Непосидюща і підприємлива франківчанка Еріка Вітер виступила з ідеєю оновлення його дизайну з використанням благородних металів. Вона ж безоплатно надала основну частину коштів та срібло для оздоблення. На її замовлення дизайн розробила архітектурна майстерня Павла Гудимова «Я дизайн» (Київ). Нові деталі виготовила мистецька майстерня «М100», теж столична. Зовнішня рамка, цифри і стрілки зараз покриті сріблом, вони виблискують на сонці, їм не загрожує корозія.

Проект реалізований за активної участі господаря годинника – «Укртелекому». Замінювати довелося лише частину корпусних деталей. Цікаво, що годинниковий механізм, виготовлений приладобудівниками, які не є фаховими годинникарями, і через півстоліття після виготовлення добре зберігся. Він потребував лише чистки та змащення. Були впроваджені й технічні новинки, що з’явилися за останні десятиліття. При цьому первинним перетворювачем сигналу став кварцовий годинник замість механічного, гальмо інерції двигуна також замінили електронним. Найбільше зусиль для відновлення годинника доклав електромонтер Погуляйло.

Спеціалісти «Укртелекому» кажуть, що пристрій бою і підсилювальна апаратура теж перебувають у робочому стані, але вони їх не запускають, щоб не перебивати бій курантів на ратуші. Оновлений годинник на поштамті відкрили на День міста – 7 травня 2008 року. Без сумніву, він уже давно став однією з візитівок столиці Прикарпаття.