Через наше місто проїздило багато цікавих і знаменитих особистостей. Згадувати їх усіх – справа довга, тому запровадимо певні обмеження.
Розповімо лише про тих, чий візит був зафіксований фотографами. Почнемо з часів бабусі Австрії, пише Репортер.
Інспектор артилерії
На початку ХХ століття Галичина була частиною Австро-Угорської монархії, якою правила династія Габсбургів. Ця родина була надзвичайно розгалуженою, втім, кожному чоловіку цісар знаходив тепле місце. У столицях до «блакитної крові» звикли, а ось візит у провінцію будь-якого принца викликав справжній фурор у пресі та мандраж місцевих чиновників.
9 червня 1910 року до Станиславова прибув ерцгерцог Леопольд Сальватор фон Габсбург-Лотарингський. Насправді офіційне його ім’я було в рази довшим, але журналісти зазвичай називали принца запросто – Леопольд Сальватор. Він мав чин фельдмаршал-лейтенанта й посаду генерального інспектора австрійської артилерії.
На пероні ревізора чекали староста, бургомістр, пара генералів і заступник начальника Станиславівської дирекції залізниць. Першим ділом вони потягнули високого гостя до… вокзального ресторану. Трохи дивний вибір, але погодьтеся, все ж таки краще, ніж станційний буфет. Після сніданку ерцгерцог поїхав верхи через все місто на стрільбище Діброва (тепер забудована дільниця між Чорновола та Сорохтея), де оглянув навчання 31 полку польової артилерії.
Члена імператорського дому поселили у «Центральному» – найкращому готелі міста, що на Січових Стрільців, 4. Разом з ад’ютантом ерцгерцог зайняв три фронтальних номери на другому поверсі. На фото він зображений як раз перед готелем, з піднятою рукою у білій рукавичці.
Читайте: Вітрина совкового Франківська ІІ. Яким було місто перед смертю СРСР (ФОТО)
Прикарпатський вояж Леопольда Сальватора тривав три дні. Програма була досить насиченою: інспекція 31 і 33 артилерійських полків, відкриття нової солеварні у Калуші, приватні аудієнції та пишна звана вечеря. Весь цей час перед готелем стояла почесна варта тутешнього 58 піхотного полку, а військовий оркестр піднімав ерцгерцогу апетит під час їди.
Через два дні, 11 червня, Леопольд Сальватор сів у потяг і рушив до Чернівців, де на нього чекали страви буковинської кухні й румунська музика.
Барон на сходах
Мозком будь-якої армії є Генштаб, відтак його начальник є носієм найбільших державних таємниць. Стратегічні плани мобілізації та розгортання військ, оцінка воєнних загроз, оборонні й наступальні операції, переозброєння, накопичення резервів – це далеко не повний перелік задач, над якими працюють офіцери штабу.
У 1913 році на чолі австрійського Генштабу стояв генерал від інфантерії барон Франц Конрад фон Гетцендорф. У повітрі тоді пахло порохом, справи йшли до війни з Росією, тож імперія укріплювала східний кордон. У червні в нашому місті різко побільшало людей з великими погонами. Сюди прибули два генерали, 65 генштабістів, офіцери географічного інституту, інженерного та автомобільного корпусів. Щодня на восьми відкритих автомобілях вони виїжджали в околиці Галича. Подейкували, що планують фортифікувати лівий берег Дністра. Паралельно під містом відбувалися літні табори львівського піхотного корпусу.
9 червня у Станиславові з’явився сам начальник Генерального штабу. Фотограф часопису «Новини ілюстровані» зненацька зняв Гетцендорфа під час виходу з готелю «Центральний». Схоже, генерал не надто задоволений появою папараці. У дверях бачимо вусатого швейцара, який є й на фото з ерцгерцогом Леопольдом Сальватором.
У Станиславові Гетцендорф не затримався. Того самого дня він з’їздив до Галича, а вже наступного ранку рушив у Бучач.
Між іншим, стратегом він виявився посереднім. У перші місяці війни австрійська армія втратила у Галичині 400 тисяч вояків, і від розгрому її врятували лише німецькі союзники. Після чергової поразки Гетцендорфа понизили до командувача армією, а коли не впорався і там, отримав декоративну посаду начальника імператорського конвою. Але й то було недовго, бо грянула революція.
Килим під цісаря
Чим менше часу залишалось до розвалу Австро-Угорщини, тим більші військові чини зачастили до Станиславова. Якщо у 1910 місто відвідав генеральний інспектор артилерії, у 1914 – начальник Генштабу, то у 1917 сюди завітав сам Верховний головнокомандувач. За традицією цю посаду виконували монархи.
Не можна сказати, що правлячі особи зовсім оминали увагою Станиславів. Тут кілька разів відмітились цісарі Франц І та Франц Йосиф І. Втім, то було аж у 1880 році, тобто ще у ХІХ столітті. А останнім монархом, що відвідав наше місто, став молодий імператор Карл І.
Насправді, він тут бував і раніше, але не в якості глави держави. Карл був сином племінника Франца Йосифа, у черзі на престол займав почесне п’яте місце і навіть не думав, що йому колись доведеться очолити країну. Як і більшість принців імператорського дому, ерцгерцог робив армійську кар’єру. У 1912 році до Коломиї перекинули 7 драгунський полк, дивізіоном (аналог піхотного батальйону) якого командував молодий капітан Карл Габсбург. Дорогою до нового місця служби, на чолі кавалерійського ескорту, принц завітав до Станиславова, де йому влаштували пишний прийом. Після традиційної ночівлі у готелі «Центральний» (а де ж іще?) Карл пересів в автомобіль та поїхав до Коломиї.
Тим часом, список претендентів на корону стрімко скорочувався. Хтось застрелився, когось застрелили, хтось передчасно помер через зловживання алкоголем. У 1914 році цісар офіційно проголосив Карла своїм спадкоємцем. У листопаді 1916 старий Франц Йосиф помер, і 29-річний ерцгерцог став новим імператором. Йому дістався важкий спадок – затяжна війна, де Австрія зазнавала поразку за поразкою, економічна криза, внутрішня нестабільність. Карл відсторонив не надто результативного начальника Генштабу Гетцендорфа, призначив нового та взяв на себе керівництво армією. І в нього вийшло! Щоправда, не одразу.
Читайте: Переживання отця Авксентія: ректор Станиславівської семінарії згадує, як совіти будували «нове життя» (ФОТО)
У червні 1917 російська армія, яка утримувала Станиславів, перейшла у наступ. Царя вже погнали, країною тоді керував Тимчасовий уряд, тож історики прозвали цю операцію «наступом Керенського». Після перших успіхів російське просування забуксувало, а невдовзі австро-німецькі війська контратакували. Після запеклих боїв росіян вдалося відкинути за Збруч. 24 липня союзники звільнили Станиславів, що був під окупацією майже рік.
Через п’ять днів до міста приїхав цісар Карл. Від того візиту збереглися три світлини, які оприлюднила Австрійська Національна бібліотека. На площі Ринок відбулось вручення нагород офіцерам, що відзначились у боях. Серед австрійських вояків у кепі затесалося кількох німців у характерних гостроверхих головних уборах – пікельхаубе. Тут же спостерігається певна кліматично-класова нерівність. Фронтові офіцери стоять у кітелях, а цісар та його ад’ютанти – у шинелях. До того ж, для начальства розстелили килимову доріжку, а під цісаря взагалі запхали окремий килим.
Наступного року Австро-Угорщина розвалиться, Карл втратить престол і помре у засланні на острові Мадейра.
Далі буде.
