Патрульних бачили дуже нечасто – двічі або тричі за цілий день, але й ті не звертають уваги на відкриті заклади.

У новому номері – про нові тарифіи, зміни у швидкій допомозі, індивідуальне опалення та купання в ополонці на Йордан.

Йому завжди дуже непогано вдається робити справжнє свято, драйв і двіж.

З розвитком і доступністю технологій у франківському відео-арті з’явилися роботи жінок. Першою в цій ніші відзначилася Мар’яна Глинська.

У 1894 році Станиславів прикрасився чи не найгарнішою міською будівлею часів Австро-Угорської імперії. Того року відкрили приміщення Станиславівської дирекції залізниць (теперішній головний корпус медичного університету)

Недавно франківці створили та запустили у Телеграмі бота – гід Stanislav. Усі охочі можуть його активувати та дізнатися, де у місті можна поїсти, відпочити, чогось випити або ж просто пройти декілька квестів.

У далекому 1786 році польський граф Еварист Андрій Куропатницький видав монографію «Географія або докладний опис королівств Галичини і Володимирії». Станиславову там присвячена ціла сторінка.

Після кожної поїздки на передову, каже, просто кричить, аби люди не байдужіли, щоб не забували – війна триває.

“Ми у родині почали, чи радше відновили, святкування 25 грудня понад 15 років тому, і вже тоді я розібрався, наскільки зміг, у цих «нестиковках», – пише Карпаш.

На території Промприладу корпус колишнього заводу перетворюють на відкриту майстерню – «Цех Парасолька», де кожен зможе змайструвати щось своє.

Як правило, злодії працюють парами або невеликими групами. Один відкриває замок, інший спостерігає за сходами, а ще один – за входом у під’їзд. Перед цим замазують або заклеюють дверні вічка у сусідів.

У жінки почалися перейми, а автівка застрягла у великому заторі в селі Микуличині. Допомогли патрульні.

Різдвяні традиції на Прикарпатті схожі, втім, і Гуцульщина, і Бойківщина, і Покуття мають свої окремі звичаї. Десь підкидають кутю, а десь ворожать на заміжжя. Та всюди йдеться про сім’ю, тепло й любов. Різдво збирає родину – у топ-темі номера.

На сходовій клітці стояв великий диван. Він був настільки продавлений, що у сидячого там коліна перебували ледь не на рівні очей. Мало того, офіціанти називали той диван чарівним.

Прикарпаттям тоді керував перший секретар обкому Іван Скиба. Він мав великі амбіції, хотів такий драмтеатр – щоб у Києві ахнули.