Продовжуємо розгадувати краєзнавчий ребус від Михайла Головатого. Він писав, що у 1939 році у Станиславові було десять п’ятиповерхівок.
Половину з них ми знайшли у попередній статті, залишилось ще п’ять, пише Репортер. хмарочоси
Від Горовіца до Готтфріда
Один із будинків був споруджений ще за Австрії, але п’ятиповерхівкою став за Польщі. Йдеться про кам’яницю на вулиці Бачинського, 3. Її у 1914 році спорудив Іцхак Майєр Горовіц, який вважався одним із найзаможніших домовласників Станиславова. Його будинок спочатку налічував чотири поверхи та мав два фасади – з боку теперішніх Січових Стрільців та вулиці Бачинського. До речі, через наріжне розташування сьогодні у нього аж дві адреси: Січових Стрільців, 11 та Бачинського, 3.
Акцент модерності. Як і коли з’явилися перші «висотки» Станиславова (ФОТО)
Під час російського погрому 1917 року кам’яниця сильно постраждала. Є світлини, на яких видно, що дах з боку Бачинського повністю згорів. На щастя, руйнування виявились не такими фатальними, і в 1926 році Горовіц зробив капремонт, під час якого надбудував ще один поверх. Таким чином його будинок став наступною п’ятиповерхівкою в місті. На фото № 1, зробленому вже в радянські часи, добре видно отой «бонусний» поверх.
Сьома п’ятиповерхівка постала у 1936 році на вулиці Липовій (Шевченка, 43). Вона була збудована у стилі функціоналізму, що визначав архітектуру тридцятих. Якщо верхні поверхи попередніх кам’яниць нагадували мансарди, то тут був повноцінний поверх, навіть із балконом на розі (№ 2). Власником «хмарочосу на Липовій» був багатій К. Готтфрід. Можливо, він доводився родичем Абрахаму Готтфріду, що на вулиці Мазепи, 7 і 9 мав пишну кам’яницю з атлантами.
Під час введення в експлуатацію Готтфрідівська п’ятиповерхівка мала загальний об’єм 6304 кубометри (тоді міряли не лише площу), налічувала 14 квартир і 47 кімнат. Будинок був настільки якісним, що совіти націоналізували його одним із перших.
Оаза функціоналізму
Тепер перенесемось до центру. Перша світова війна пройшлась руйнівним смерчем початком вулиці Бельведерської, залишаючи по собі обгорілі руїни. Завали розгребли, але ділянка довший час залишалась незабудованою. Лише у жовтні 1935 року промисловець Бертіш оголосив про початок спорудження чотириповерхового будинку з мезоніном.
Тоді будували швидко та вже через рік кам’яницю здали в експлуатацію (№ 3). За традицією, перший поверх і підвал займала комерція, а 10 житлових квартир Бертіш здавав в оренду. За Польщі внизу діяла аптека «Під Божим провидінням», після війни – магазин «Лабораторні реактиви» та взуттєва крамниця «Черевички». Нині перед входом стоїть бронзовий бургомістр Ігнацій Камінський, який запрошує скоштувати каву з профітролями в однойменній кав’ярні. Її адреса – Гетьмана Мазепи, 2.
Одночасно з Бертішем розпочав будову його сусід через дорогу. Купець Мандель та четверо його синів заклали тут п’ятиповерхівку у вересні 1935 року. Її архітектором, ймовірно, був Юліуш Фойєрман, який залишив моторошні спогади про станиславівське гетто.
«Манделівська» кам’яниця поступалася «Готтфрідівській» багатьма параметрами: загальна кубатура становила 6241 м3, кількість квартир – дев’ять, кількість кімнат – 30. Втім, будували її значно довше та завершили у вересні 1937 року (№ 4). Можливо, це було пов’язано з тим, що п’ятий поверх тут був повноцінним, а не мансардним, як у сусіда.
Разом із кам’яницею Готтфріда вони утворили гармонійний ансамбль, створивши урочистий в’їзд на вулицю Бельведерську. Ця оаза функціоналізму, напевно, викликала у радянських архітекторів справжнє захоплення, адже обидва будинки часто фігурують у тодішніх путівниках і на поштових листівках.
Будинок двох генералів
Останнім великим об’єктом, зведеним у міжвоєнний період, став будинок на Грюнвальдській, 15, який ввели в експлуатацію у 1938 році. Його конструкція досить цікава – з торця він виглядає як п’ятиповерховий, але на головному фасаді бачимо лише чотири поверхи (№ 5).
Але краєзнавець Михайло Головатий вважав його п’ятиповерхівкою, зазначивши в архітектурному описі таке: «Будинок п’ятиповерховий, цегляний, з високим цоколем, з підвалами, у плані П-подібний. По краях головного фасаду розташовані два потужні ризаліти, які мають п’ять поверхів, а центральна частина будинку чотириповерхова».
За Польщі у Станиславові стояло багато військових частин, тож замовником кам’яниці виступило оборонне відомство. Там мав розміщуватись штаб гарнізону та квартири для старших офіцерів. «Найзірковішими» мешканцями були бригадні генерали Казимир Лукоський, командир 11 Карпатської піхотної дивізії, та Юліуш-Едвард Клееберг, командир Подільської кавалерійської бригади. Щоправда, насолоджувались елітними квартирами вони недовго – почалась війна. Лукоський потрапив у полон до НКВС і вони його розстріляли, а Клееберг знайшов прихисток у Франції, потім в Італії, а далі в Австралії, де загинув у автокатастрофі.
Кольорові руїни. Останні австрійські поштівки з видами Станиславова (ФОТО)
Отже, ми нарахували десять п’ятиповерхівок, що, за даними Михайла Головатого, прикрашали наше місто напередодні Другої світової. Втім, є нюанс. Точніше, два…
У списках нема
На Гаркуші, 5 є ще одна п’ятиповерхівка, яка виходить одинадцятою (№ 6). Інформації про неї не те, що обмаль – взагалі немає. Поруч стоїть подібна – Гаркуші, 5а, яка теж має п’ять поверхів. Однак, добре видно, що верхній поверх добудований пізніше, можливо, вже за совітів. Коли її точно звели – невідомо, проте, у переписі населення зазначено, що найдавніший квартирант мешкав там від 1935-го. Можливо, це і є рік здачі будинку в експлуатацію.
За логікою, номер 5а мав бути пізніше за 5, тому припустимо, що загадкову кам’яницю спорудили до 1935 року. За стилем обидва будинки дещо відрізняються від тих, що ми описували раніше. У книзі «200 вулиць Івано-Франківська» Михайло Головатий відносив їх до раннього конструктивізму, тож з великою долею ймовірності можемо датувати нашу висотку першою половиною тридцятих років.
У 1938 до Станиславова завітав відомий фотограф Генріх Поддебський, який зробив тут цілу серію світлин. На одній з них зображена теперішня вулиця Мельничука із… ще одною п’ятиповерхівкою на задньому плані (№ 7).
Її здали того самого року, тож на момент приїзду фотографа в оселях ще пахло свіжою фарбою. Ліва частина кам’яниці мала чотири поверхи, натомість права – повноцінних п’ять. В одній із квартир мешкав доктор Ян Кохай – директор міської лікарні. Його разом із іншими представниками польської інтелігенції влітку 1941 року розстріляли німці.
Сьогодні цього будинку просто нема. Його знесли у сімдесятих, аби розчистити місце для будови обкому – теперішньої Білої хати.
Отже, можемо стверджувати, що в 1939 році Станиславів мав не десять, а цілих 12 п’ятиповерхівок, одинадцять з яких дожили до нашого часу. І це доволі непоганий результат.
Автор: Іван Бондарев
У статті використані ілюстрації з цифрових бібліотек NAC та Polona.pl
