Ще у 2008 році у видавництві «Лілея-НВ» вийшов посібник Валерія Островського «Історія Прикарпаття». Видавець Василь Іваночко попросив викладача дитячої художньої школи Назара Кардаша проілюструвати книгу.

Діти мають гуляти в дитсадку 3,5-4 години на день. Скоротити прогулянку можна хіба через погіршення самопочуття, порушення стану здоров’я дітей, ускладнення погоди.

Політологи в телевізорі — майже завжди заслані козачки. Ті ж політологи на кухні, за чаркою доброго віскаря, зовсім інші. Розумні рефлексуючі пацани.

«Клубівці – унікальне село. Не було жодного атовця. Зараз один є. Тому нас бояться, не розуміють. Сектою називають. Серйозно!».

«Бачите, де чорна плита біля криниці, – пані Люба показує через вікно. – На тому місці стояли перші два пам’ятники – у 1990 і 1991 роках. Перший простояв понад два місяці, а потім його підірвали, а другий – 10 днів”.

Минулого року випадково дізналися про покинуту дівчинку в лікарні, приїхали, побачили і зрозуміли – їхня. А сім місяців тому в них народився син. Нині вони – найщасливіші батьки на світі.

На ринку нерухомості Прикарпаття нещодавно появився перший комплекс, який пропонує саме смарт-квартири.

Нині в Україні діє мораторій на експорт лісу-кругляка. Та все частіше йдеться про незаконні рубки і навіть людей зі зброєю. Активісти шукають зраду, а лісівники кажуть, що все під контролем.

Франківський мер хоче запровадити в місті Раду старійшин. 20-30 людей за 60 років, колишні й заслужені, радитимуть йому, що робити. Чесно? Краще б набрав молодих німців…

Сьогодні ми завершуємо рубрику «Слідами старого Станиславова». Вона виходила з серпня 2013 року – для газети це дуже серйозно.

Деякі райони Франківська мають народні назви, у походженні яких без пляшки чи краєзнавчої довідки не розібратись. Наприклад мікрорайон – Брати, що попри вулицю Хоткевича.

1 січня 1919 року місто стає столицею ЗУНР — через переїзд її уряду зі Львова до Тернополя, а відтак і до Станиславова.

«Якщо чуєш, що закликають щось там заборонити, значить, знову йолопи наклали в штани й від страху кричать: «Геть! Це не наше! Це проти традицій!», пише Єшкілєв у своїй черговій авторській колонці.

Уже понад 70 років в Ужгороді діє швейна фабрика, на якій працюють люди з вадами слуху. Нині там шиють рятувальні жилети для всіх, навіть для домашніх улюбленців. Та на українському ринку ужгородських виробів не знайдеш, бо їх експортують до Швеції.

“Серед викладачів був один, в якого пара постійно переривалась на анекдоти. А стосовно оцінок «за гарні очі», то він поводився навпаки: щосеместра обирав якесь жіноче ім’я, постійно викликав дівчат із цим ім’ям до дошки, питав усі семінари і грузив рефератами. На потоці була група з чотирма Наталками – жодна не здала його предмет навіть з другого разу”.