Кілька місяців тому «Репортер» надрукував цілий серіал про серію поштівок із видами Прикарпаття 1950-х років. Щодо Станіслава обмежилися п’ятьма найцікавішими з 11.
І отримали критику від читачів – мовляв, давайте всі! Виправляємось.
Жилий будинок залізничників
До теми: Прикарпаття 1950-х очима відомого фотографа. Коломия Танфеля Бакмана
Спершу нагадаємо – наприкінці 1950-х вийшли друком кілька комплектів поштівок, присвячених обласним центрам України. 24 березня 1958 року накладом у 25 тисяч з’явилася серія із видами Станіслава. Усі картки мали стандартний розмір 105×150 мм і робили їх за фотографіями відомого фотографа Танфеля Бакмана. Поштівки продавались поштучно, коштували 20 копійок, а після реформи 1961 року – 2 коп.
За радянщини місто було закритим. Старожили кажуть, людина з фотоапаратом на вулицях Станіслава одразу викликала підозру. Тому перелік об’єктів для зйомки Бакман мусив погоджувати із КДБ. І що ж йому дозволили фотографувати?
Поштівка № 1 підписана як «Жилий будинок залізничників». Він дійсно був споруджений для колійовців, але ще у 1914 році – за часів Австро-Угорщини. У 1950-х кам’яниця вважалась елітним житлом. І після війни залізничників там було не багато – хіба начальство. А в основному в будинку жили партійні чиновники, прокурори, професори, директори великих підприємств і торгових баз.
Читайте: Івано-Франківська ще не було. В об’єктиві Танфеля Бакмана – Станіслав (ФОТО)
Крім усього іншого, Бакман любив знимкувати пам’ятники. При чому не лише Леніну-Сталіну, але й діячам культури, науковцям і т. д. У Станіславі його зацікавив бронзовий Адам Міцкевич, який був (і є зараз) найдавнішим пам’ятником міста. У 1930 році поляки зробили точну бронзову копію пошкодженої мармурової скульптури поета. Німці пам’ятник зняли, розпиляли надвоє та здали у металобрухт. Але приймальник металу поляк Беднарський закопав Міцкевича на подвір’ї і тим самим зберіг його від переплавки. Коли совіти відбили місто, пам’ятник відкопали, зварили та повернули на постамент.
За сотню метрів від статуї, як тоді, так і зараз, стоїть будівля, що нагадує замок. Кам’яницю звели у 1895 році за проектом архітектора Кароля Заремби для польського спортивного товариства «Сокіл». Всередині були гімнастичні зали, де молодь займалась фізичними вправами, які перемежалися патріотичними лекціями з польської історії.
29 серпня 1945 року в будинку відкрили обласну бібліотеку для дітей. Правда, перед тим замалювали герби польських земель в арках над дахом і велику фреску зі сценою антиросійського повстання 1863 року над головним входом…
Поки у 1959 році не відкрили краєзнавчий музей і не впорядкували площу Ринок, головним майданом Станіслава вважалася Радянська площа (Вічевий майдан). Зауважте на молоденькі деревця, що перед теперішнім пасажем Гартенбергів. Сьогодні вони товстезні. А ще старші люди згадують, що Станіслав тих років буквально потопав у квітах. Принаймні, його центральна частина. Дивлячись на фото, із цим важко не погодитись. Позаду видно колишню прибуткову кам’яницю Рейтмана, на першому поверсі якої працювала спеціалізована крамниця «Лабораторні реактиви».
Читайте: Станиславів непарадний. Як виглядала франківська периферія за Австрії
До кожної серії поштівок обов’язково включали зображення міського парку. У Станіславі дістатись до нього можна було вулицею… Сталіна. Так, так, адже Шевченка вона стала лише у 1960 році. Раніше, по вихідних, вхід до парку був платний, прохід перегороджувала колонада, де продавали квитки. Саме її бачимо на задньому плані. Вечорами у парку відбувалися танці, грав оркестр – музикантам треба було платити.
Парк радянського періоду був буквально нашпигований різною агітацією. Там стояли пам’ятники «вождям», письменнику Горькому, партизану Ковпаку, підпільникам-молодогвардійцям і Зої Космодем’янській. На світлині вони у кадр не потрапили, натомість видно фанерні щити із символікою радянських республік.
До теми: Івано-Франківська ще не було. В об’єктиві Танфеля Бакмана – Станіслав (ФОТО)
Цікаво, що на поштівках станіславської серії фігурують будівлі, зведені за Австрії та Польщі. А де ж радянські новобудови? Єдиним об’єктом, спорудженим за совітів, виявився невеличкий готель «Карпати», що на міському озері. Він постав у 1954 році за проектом архітектора Горшеньова, був зроблений із дерева і мав однойменний ресторан на першому поверсі. Своїми оригінальними формами заклад мало нагадував неоковирну совкову архітектуру і часто фігурував на міських поштівках. Втім, сьогодні пріоритети помінялись – нещодавно його розламали, аби звільните місце під бетонну багатоповерхівку.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.
Comments are closed.