П’ятдесяті роки ХХ століття стали періодом розквіту кольорової фотографії. Яскраві листівки з видами міст і курортів витісняли чорно-білі. Один із найвідоміших радянських фотографів дістався й до Прикарпаття. Отже, знайомтеся, Танфель Бакман і наше місто тих часів в об’єктиві його фотоапарата, пише “Репортер”.
Групове фото 1976 року. Танфель Бакман сидить по центру в окулярах
Фотограф із бойовою біографією
Здавалося б, в епоху інтернету нема проблеми відшукати інформацію про будь-яку відому особу. Але з Бакманом виявилося не так просто. Ви знайдете купу посилань на його роботи, однак біографії чи портрета майстра там не буде. З уривчастих відомостей ми намагалися відтворити життєвий шлях фотографа. А допоміг у цьому його нагородний лист.
Отже, Танфель Борисович Бакман народився у 1907 році, єврей, безпартійний. Проживав у Ленінграді, працював у промисловості, запатентував 38 (!) винаходів. У 1941 році вступив до Червоної армії, отримав звання техніка-лейтенанта. Був механіком у портах Ладозького озера, потім – начальником КПП (контрольно-пропускного пункту) 129 окремого дорожньо-експлуатаційного батальйону. Забезпечував функціонування «Дороги життя», коли по льоду озера у блокадне місто завозили хліб, а звідти евакуйовували дітей, поранених і хворих. Працювати доводилось під бомбами, але переправа діяла, а на гімнастерці Бакмана з’явилася медаль «За відвагу».
Напевно, часті бомбардування підштовхнули його до чергового винаходу. Він змайстрував спеціальний бінокль, який міг розрізняти типи літаків, що було особливо важливо для підрозділів протиповітряної оборони. Бінокль запустили у виробництво, а винахідника нагородили орденом «Червона зірка».
Читайте Станиславів непарадний. Як виглядала франківська периферія за Австрії
Після війни Бакман став фотографом. У 1950-х працював із різними видавництвами, що випускали поштівки, об’їздив майже всю Україну, Крим, Північний Кавказ, Кубань. У наступні 20 років видавався рідше, але на вищому рівні – тоді вийшли набори його панорамних фото та кілька фотоальбомів із видами Москви, Єревана, Саратова, Ульяновська.
Дату смерті Бакмана ми не знайшли. У 1976 році у видавництві «Таврія» вийшов його останній альбом – «Южный берег Крыма». А ще є групове фото радянських фотографів, зроблене того самого року. Бакман там теж є – сивий чоловік в окулярах, який сидить третім зліва.
За завданням редакції
Є кілька серій поштівок з видами тодішньої Станіславської області, датованих 1 лютого і 24 березня 1958-го та 24 червня і 11 листопада 1959-го. Втім, на них літні та осінні краєвиди, тому, скоріш за все, Бакман був на Прикарпатті влітку 1957 року, і ще раз – восени 1958-го.
Листівки видало Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. Наклад на ті часи невеликий – від 20 до 25 тисяч. Випустила поштівки ленінградська друкарня імені Володарського, відома високою якістю поліграфії.
Читайте Франківський архітектор показав непарадний, але справжній Станиславів (ФОТО)
Бакман досконало володів технікою зйомки, обирав вдалий ракурс, максимально використовував сонячне світло. Його фото мають свій стиль, який легко впізнати серед поштівок інших фотохудожників.
Ми не знаємо, коли точно він прибув до нас, яким маршрутом рухався, в яких готелях зупинявся, скільки чекав на сонячну погоду, аби зробити вдалий кадр. Втім, аналізуючи фотографії, спробуємо відтворити його пересування по нашій області. І логічно припустити, що почав він таки зі славного міста Станіслава.
Вулицями міста
23 червня 1959 року газета «Прикарпатська правда» подала коротесеньку замітку про те, що цими днями у продаж надійшли кольорові поштові листівки з видами Станіслава. Серія містила 11 карток. Це були перші кольорові поштівки міста радянської доби. До покупця вони йшли більше року, адже на звороті вказана дата: 24.03.1958.
Немає сенсу наводити тут весь комплект, обмежимось найцікавішими видами. Почнемо із залізничного вокзалу. Краєвид майже не змінився, хіба що фасад споруди не захаращений крикливою рекламою. Зверніть увагу на дорогу – жодного транспортного засобу. Ера фіакрів уже скінчилася, а епоха автобусів тільки набирала обертів.
Від вокзалу рукою подати до Грюнвальдської. У п’ятдесятих там був обком партії, який Бакман просто не міг оминути увагою. Поштівка підписана дещо завуальовано – «Будинок обласних організацій». Перші два поверхи увиті диким виноградом, навколо багато зелені, великі клумби зі складним візерунком багатопроменевої зірки. Серед рослинності біліють дві статуї – Сталіна й Леніна. Зовсім скоро одного знімуть, інший лишиться.
Площа Ринок Бакмана не зацікавила, адже у 1957 році ратушу ремонтували, краєзнавчий музей туди ще не переїхав, а навколишня територія чекала впорядкування. Тому ми одразу переносимося на Галицьку і зупиняємось перед головним корпусом медінституту. Перед ним – жодних ялинок, лише молоденькі дерева. Напроти головного входу стоїть авто. Серед колекціонерів поштівок популярна байка, що Бакман мав чорну «Побєду», яку любив фотографувати у різних місцях. Може, то вона?
Наступна поштівка підписана як «Жилі будинки на Радянській площі». Одразу після війни вона носила ім’я маршала Жукова, а коли той потрапив в опалу, змінила назву. У подальшому площа встигла побувати Фестивальною і Перемоги, аж доки не стала Вічевим майданом. Зауважте візерунок на клумбі, він нагадує той, що перед обкомом. Схоже, садівники не надто заморочувалися творчими пошуками. А ще, за правим будинком на вулиці Бельведерській – порожнє місце. Пустир там буде до 1971 року, поки не збудують гуртожиток приладобудівного заводу.
Завершимо прогулянку Станіславом на цій самій Радянській площі біля центрального фонтану (№ 5). Він збудований у популярному тоді стилі «сталінський ампір», що вирізнявся помпезністю, надмірним використанням різьби із зображенням колосків, лаврових вінків і т. п. Біля бортика стоять піонери, виникає враження, що їх спеціально вишикували для вдалого кадру.
Однак, обласним центром редакційне завдання не обмежувалось. На фотографа чекали Карпати. Отже, далі буде.
