Молоді люди взялися розбудовувати у Вустрові громадянське суспільство. Концепція організації, яку вони згодом створили, проста — ненасильницький спротив, примирення, діалог — тобто усе, що об’єднало їх самих.

Хоч ця поштівка підписана як «Stanislawow. Widok ogolny», тобто «Загальний вид Станиславова», читачі легко впізнають площу Міцкевича.

«Я називаю це — екскурсія для збоченців. Бо хтось обирає в неділю полежати перед телевізором на дивані, а хтось бере біноклі, фотоапарати та їде дивитися, як у дикій природі виглядають птахи».

Багато хто з нас все ще думає, що його маленькі смішні таємниці нікому не відомі. Й що офіґенно довгий пароль, складений аж з двох адрес електронної пошти, ніхто не в силах зламати. Єдине, що вас береже – це те, що ви з вашими таємницями нікому не потрібні.

Цього коломийського художника добре знають в Україні й не лише через його картини. Олег Лобурак – автор першого казкового героя Коломиї – кота Ґудзика.

Університетські роки багато студентів досі вважають безтурботним часом. Але не всі. Є такі, що догулюють кілька років дитинства, ті, хто старанно вчиться, і т.д. А що ж далі?

«Там хоч і був дурдом у певному розумінні, але було якось стабільно й зрозуміло, – говорить Тарас. – А тут якийсь реально — кіпіш. Треба з рік часу, аби більш-менш звикнути. Звикаю».

Як відомо, перевіркою димових і вентиляційних каналів має займатися балансоутримувач будинку.

У вівторок, 30 січня, в управлінні патрульної поліції Івано-Франківської області, нарешті, представили нового керівника франківських копів.

Після Станіслава та Яремчі, про які ми писали раніше, Бакман рушив далі по області. І, судячи з поштівок, які потім вийшли у Києві, він проїхався популярним туристичним маршрутом «Карпатське кільце». Їдемо за ним.

У київських газетах відмінникам обіцяли стипендії від 150 до 250 рублів. Тоді це були пристойні гроші. На радянській Україні жилося сутужно, тому до свіжоспеченого ВНЗ хлинув потік східняків.

1916 Через обстріли міста наказом по гарнізону від 7 листопада по Станиславову заборонили ходити групами.

Бувають поштівки, подібні на метеори – вони лише раз з’являються у продажі, а потім зникають назавжди. Ця саме з таких. У 1990-х її придбав Зеновій Жеребецький і з тих пір жодному колекціонерові вона до рук не потрапляла.

«Та навіщо це все писати, кому ми потрібні? — Склеповий уважно дивиться на дорогу. — Аби знали? Та подивіться на них — більшості просто байдуже! Їм то не болить…»

«До кожного є індивідуальний підхід, — стверджує Роман. — У мене на першому місці людина, а не качалки, аби заробити гроші…».