Майже в усіх радянських путівниках по Івано-Франківську є фотографія фабрики індивідуального пошиття одягу.
Її спорудили на початку 1960-х років. Ця коробка зі скла й бетону є типовим прикладом архітектури «розвинутого соціалізму». Втім, будинок дуже вдало «посаджений» на збігу теперішніх вулиць Січових Стрільців і Незалежності та замикає перспективу з боку в’їзду до міста.
Над проектом працював цілий авторський колектив у складі Володимира Лукомського, Івана Гриніва, Леоніда Попиченка та Олександра Фольти.
За тодішньою традицією на даху причепили напис «Слава КПРС!», а під час державних свят на фасад вішали велетенські транспаранти. Але в будні ті транспаранти прибирали, аби не заважати швачкам працювати.
Хоча чого-чого, а світла всередині не бракувало, адже фасадна стіна являла собою суцільні вікна. Це мало й зворотний бік. Річ у тому, що будівля стоїть чітко на вісі схід-захід, і в ясну погоду сонце постійно світить у вікна. Уявіть, що там творилося влітку…
Сьогодні цю проблему легко вирішують кондиціонери, але у 1960-х таке було лише у кабінетах директорів. Тож у спекотні дні в цехах нічим було дихати, не допомагали ані штори, ані відкриті вікна. Тортури сонцем припинялися лише у другій половині дня – ближче до кінця робочої зміни. Швачки називали своє підприємство просто – душогубка.
