Дехто вважає «межове запитання» ключем, що здатний відкрити двері до пізнання свого місця у світі, а іноді кажуть «свого призначення».

«Репортер» ретельно розпитав радника в. о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун Юрія Джигира, які зміни чекають на нас уже з 1 січня:

В кожного незламного донкіхота – свій окремий паперовий млин. Антикорупціонери поборюють мальовану корупцію в той час, коли справжня квітне біля кожного корита.

Американської мрії не було ніколи, Статуя Свободи у снах не з’являлася, Нью-Йорком не марив. Та одного разу взбісили чотири стіни рідної кімнати

Головне – визначити ворога та переконати кількох простуватих у тому, що він «не свій», що він «збоченець» або ж «проти нас замислив». Ситуація цьому сприяє.

Безнадійно самотні люди хваляться тисячами фейс­бучних друзів і гарячково підраховують лайки під своїми фоточками і текстами. Але що станеться того дня, коли – не дай Боже – біда постукає в їхні двері? Радше за все «друзі» завалять їм стрічку плаксивими і синюшними емодзі.

Раз-за-разом перечіпаюся через фразу: «Мілітаризація українського суспільства є необхідністю».

З оголошенням про безвіз українці масово ринулись оформляти біометричні закордонні паспорти. Ажіотаж обріс чутками, міфами та здогадками. «Репортер» перевірив усе на власному досвіді.

«Вся політика – цирк. Якби не було цирку, ніхто б голосувати не ходив. В нас народ такий, до театру не привчений. У театрі дресированих мавп немає, по канату не ходять і говорять багато».

Директорів шкіл обиратимуть на конкурсних засадах і лише на дві каденції по шість років.

Так повелося, що будь-які інтелектуальні веселощі провінція сприймає або як ознаку хворої макітри, або ж як знущання.

“Сьогодні Україна як ніколи потребує людей, які вміють добре спілкуватися, налагоджувати спілкування, людей, які в першу чергу вміють слухати, є віртуозами слухання”.

Є двійко великих спізнюхів – мистецтво і правда. Вони постійно запізнюються, коли є критична потреба в їхній маніфестації.

“Звісно, я вважаю, що люди, які голосували на псевдореферендумі, в певній мірі винні. Але в Станиці Луганській, яку з серпня 2014 року контролюють українці, за ДНР, ЛНР голосувало значно більше населення, ніж в окупованому нині Луганську. В Станиці досі недолюблюють українську армію. Хтось змінив свою думку, хтось ні. То що робити з тими людьми?”

А були ж часи, коли про порятунок світу взагалі не йшлося. Всі знали пророцтва. І різні віровчення у підсумку погоджувалися: гаплик неминучий.