…держава більше не є перешкодою – вихідний день передбачено і наприкінці грудня, і на початку січня. Справа тепер за рішенням нашої Церкви. Очевидно, греко-католицької, бо від інших наразі годі сподіватися календарних модифікацій.

“Спробуймо уявити український роман про 1937 рік, де термін «чекіст» було б замінене на “єврей”. Скандал був би неймовірний”, – пише Винничук.

“Люди пліткували завжди. Не встигали мисливці вполювати мамонта й урочисто відрізати йому… хобота, а жінки у печері вже обговорювали подробиці: яму викопали замалу, мамонт впав в неї не тим боком, а ватаг у вирішальний момент зашпортався”

“Виправдовувати переважання російської мови в редакційних матеріалах трафіком — ганебно. Бо насправді це ніщо інше, як прояв меншовартості”, – пише Супрун.

Успішний день починається з організації ранку без помилок. Для правильного ранку не потрібні гроші чи інвестиції. Потрібна усвідомленість.

“Живі й відчайдушні зникають у тінь, забанені неоцензурними стандартами й повідсотково розписаною «інклюзивністю». Найкращі місця у центрі глобального кінодійства хазяйновито займають інші – інфантильні, пласкі й вимучені недогерої”.

За його словами, цей міст йде «в нікуди».

“І коли я слухаю відомого поета, який на своє 90-річчя читає вірш, де згадується Штайнмаєр, я гірко зітхаю”, – пише Винничук.

“Якби було не так, то нашим президентом тепер був би хтось з харизматичних письменників. Наприклад, Курков. Або Жадан. Хтось зі світу Модерну…”

Вони їхали потягами, у кожному вагоні яких на ранок трупів було більше, ніж живих…

Молодь  говорить з перехожими про смерть і загробне життя. 

Щоб ти здох! – хіба самі ви ніколи не чули такого побажання на свою адресу? Я чув. Але живу. Живу і бажаю своїм… та чому лише своїм… ворогам України здохнути, пише Винничук.

Поки інтелектуали сперечаються про шляхи формування української політичної нації, у фейсбуці швидко складається така собі «мережева українська нація». Ця спільнота ще здивує. Її «диванні родовичі», погладжуючи своїх любих котиків, реставрують колгоспний світ чи не швидше за путінських «зелених чоловічків».

“Отримавши кожен своє, бідні міністри, втім, залишаються на посадах і різких рухів не роблять. Ні судів, ні відставок, ні, прости Господи, дуелей”, – пише Андрухович.

“Посеред ночі двері якось по-большевистськи відчинилися і до зали увійшов чоловік, від якого відразу стало тепло. Розпашілий, червоний, у розщепленому величезному кожусі. Під кожухом було видно портупею з кобурою, одягнену на білу майку”, – розповідає Прохасько.