На щастя, я побував тоді не лише у країні текіли, але і в самій Текілі – містечку, де цей напій прийшов на світ. І там мене пригощали лютим аґавовим соком у стані бродіння, що його місцеві текілороби цілком промовисто називають «Смерть паразитам». А традиційну мертву гусінь у пляшці мескалю я відтоді сприймаю як наочну метафору перемоги добра над злом. Тобто алкоголю над заразою.

Мій дід був ветераном радянської армії, а дід дружини – ветераном УПА. І жодних проблем чи навіть дискусій з цього приводу у нас в родині ніколи не виникало. Напевне, тому що ми розуміємо – це долі наших рідних і не нам їх судити.

Зазвичай «долинярі» працювали (та й зараз працюють) з одним або двома напарниками, чиїм завданням є створення штучного натовпу. А коли «долиняр» поцупив гроші, то відразу передає їх помічникові, щоб за мить перетворитися на такого самого роззяву, як і його жертва. Відомий трюк «лапай злодія!» – винахід «долинярів».

“Ніде совковий сморід не тримається так незрушно, як у мистецьких колах. Де й досі, наче привиди, соваються неспокійні особи й пропагують щось актуальне з колгоспного репертуару брежнєвських часів”, – пише Єшкілєв.

Ще на початку 2000-х один з очільників нафтової галузі Саудівської Аравії сказав приблизно таке: «Кам’яна доба не завершилася від нестачі каміння, так і нафтова доба завершиться задовго до того, як її припинять видобувати».

“Час – можливо, ілюзія. Можливо, умовність. Час існує, поки існуємо ми. Там, де немає нас, часу не треба. Так принаймні може здаватися”, – пише Андрухович.

“Потім я мусив показати молодій касирці повідомлення на своєму телефоні. Вона взяла його в свої руки, читала, заки екран не згас, а тоді почала гладити мою «жабку» пальцем, не зважаючи на то, що там було повно кнопок. Вона навіть не подумала про них, не те, щоби не зорієнтувалася, котру натискати”, – пише Тарас Прохасько.

Про все на світі можна написати цікаво – так вважав Андерсен, а за ним – українські репортери кінця 20-х. Що вже казати про життя, опис якого є цікавим навіть тоді, коли не вмієш цікаво розповідати.

“Невеличкий рухливий чоловічок з таким самим посоловілим поглядом, як у Міші, ввалився у супроводі численної охорони на студію…”

Маси вірять у стадний імунітет і в те, що до осені «все повернеться до тями». Натомість, замість стадного імунітету маємо лише стадні міфи та примарне сподівання на те, що підсумком карантинного нетерпіння буде не «нова шизоїдність», а «нова нормальність».

“Дітей, масово зачатих в умовах самоізоляції й народжених протягом 2020-2024-го років, любовно назовуть карантинками або вірусятами, а вчені демографи й соціологи оперуватимуть терміном “покоління ковідіантів”…

“Було б добре встановити прості правила: палимо тільки для зігрівання приміщень чи приготування їжі й точно знаємо, як загасимо, перед тим, як запалювати”, – пише Карпаш.

“Часи змінюються. Але вся могутність цивілізації і весь накопичений за віки досвід безсилі перед інерцією занадто людського . Те саме чоло, ті самі граблі”, – пише Єшкілєв.

“Мені дуже подобалися часи підпільної церкви. Можливо, тому, що мені подобається стриманість у виявленні киплячих почуттів. Можливо, ця симпатія пов’язана з дитячим досвідом”, – пише Прохасько.

Кожне завтра в чомусь інше, ніж кожне вчора – це й коневі ясно.