“В останні шкільні роки він зрозумів, що може бути будь-ким, але не хоче бути ніким із можливих. Для таких є один шлях – воїн. Щоби не марудитися ціле життя воїном у іншій личині, зробив правильний вибір – стати військовим”, – розповідає Прохасько
“Моя восьмирічна донька вперше нічого не спитала, і це, напевно, добре. Бо ж як, не порушуючи моральних норм, пояснити дитині зв’язок «шльопків» і свята Незалежності?” – пише Карпаш.
“Здавалося б, сучасна епоха мала демонструвати набагато вищий рівень розвою культури, аніж минула, однак усе навпаки. Те, що маємо зараз, – це жалюгідні руїни того, що колись було”, – пише Винничук.
“В новій міськраді має бути кістяк із бізнесменів, які вміють заробляти й рахувати гроші. Це дозволить заводити в місто додаткові кошти й контролювати, чи ефективно вони використовуються”
Колись, через багато років після служби у війську, в іншому житті та світі, я написав про Садгору, що «провмирав там шість найжахніших місяців». Такого слова – «провмирати» – в мові немає, це семантичний дисонанс. Можна вмирати, а можна і прожити. Провмирати – щось таке, ніби жити, з дня на день умираючи, але не вмерти. Хоч і це пояснення не цілком точне.
На середньому балконі живе Зіна. Уже сорок років життя нашого спільного подвір’я є стаціонарним театром одного актора – Зіни. Її привіз сюди з Росії бідолашний галичанин, який влюбився у щось небачене. Вона дійсно видатна – енергійна, нахабна, зверхня, говірка і дуже у тренді. Вона любить протистояння. Вона завжди наїжджає. Вона постійно відстоює свої права і додатково бореться за справедливість.
Виглядає, що білоруси проскочили нашу «помаранчеву» фазу та перейшли одразу до Революції Гідності. Цілком можливо, вони й нам ще покажуть шлях до наступних соціальних змін.
“Майданутий – це діагноз білоруського людожера. Він по-своєму інвалід Майдану, бо це – його невиліковна психічна травма, його розлад, істерія, паніка”, – пише Юрій Андрухович.
“Не звертайте увагу на граматику. Тепер бачу парадокс – рідну мову ми вчимо з пеленок, у 6-7 років вже непогано нею володіємо, а граматику починаємо вже у школі”, – пише Карпаш.
В Івано-Франківській області обласна, районні та міські територіально виборчі комісії провели перші засідання. Щоправда, деякі члени ТВК на них не прийшли
Перед війною література на українських діалектах ледь жевріла. За совєтів видати книжку не літературною мовою було просто неможливо. Тому все, що з’явилося, з’явилося за Австрії та за Польщі. Правда, польський уряд ставив собі за мету полонізувати Лемківщину: закривав школи, забороняв пресу, переслідував галичан, які намагалися навертати лемків на українство.
“Ми не повинні озиратися на думки усіх тих телепнів, які сформувалися в совку і яким від виконання гімну віє совком і комсомолом”, – пише Винничук.
“У Ханої вулиці ввечері порожніли. Національні телеканали транслювали уроки англійської, тож глядачі усіх вікових категорій сиділи перед екранами з зошитами”, – пише Карпаш.
“Чому наші люди так бояться почати свою справу? Особливо дивно чути таке від ветеранів – вони без страху йшли на війну, але часто витончено уникають старту в бізнесі”, – пише Карпаш.