Країна, про яку піде мова, раніше була просто перлиною — як для своїх громадян, так і для туристів. Хто з нас колись не мріяв поїхати на відпочинок у найбільш капіталістичну з колишнього соцтабору Югославію? Країну, де поєдналися дві культури та дві релігії — християнська й мусульманська.

«У дитинстві в мене було багато мрій, і більшість із них здійснилися, — розповідає Андрій Романчук. — Я дуже любив різні подорожі, мандрівки, особливо в гори. Тоді ми мріяли мати якісне спорядження: спальники, наплічники, намети. Тепер у мене все це є. Проте дуже мало часу залишається на самі гори».

«Журналіст — це не я, це — світ, і я біля нього, — говорить Ольга Герасим’юк. — Бо найголовніше в нашій роботі — це почути інших, дати їм можливість сказати свою думку, бути поряд і бути чесним».

Уже завтра у Лондоні починаються Олімпійські ігри. А як нам усім відомо, олімпійці — це люди, які добровільно присвятили своє життя спорту в ім’я досягнення спортивних вершин, для слави свого народу та рідної держави. Зрікаючись багатьох життєвих спокус, а також спілкування з рідними, близькими і друзями, вони віддають себе тій справі, яка не сприймає самовіддачі на 50-70 чи навіть 90%. Якщо хочеш перемагати — мусиш віддаватися спорту на всі 100%.

«Наша мова — не ваша політика» під таким гаслом уже майже тиждень на Вічевому майдані в Івано-Франківську відбуваються акції протесту проти мовного закону. Головна мета — жодної політики, партій і кандидатів. Хтось голодує, хтось співає, хтось нарікає, а хтось не вірить. Як завжди, кожному своє.

Нещодавно в Івано-Франківську затримали п’ятьох працівників обласного бюро судово-медичної експертизи. Їх підозрюють у протиправних діях при вилученні анатомічних тканин. Майже місяць четверо з них перебувають у СІЗО, п’ятого відпустили під підписку про невиїзд. Поки триває слідство, «Репортер» поспілкувався з керівником обласної судмедекспертизи Олександром Мудрицьким.

Коли згадують про рибу, в мене перед очима завжди постає одна цікава історія. Її розповів мій хороший колега, спортсмен-легкоатлет, призер чемпіонату Європи у потрійному стрибку, чемпіон всесвітньої універсіади Андрій Курінний. Він живе у Волгограді (Росія) на березі Волги.

Щойно Верховна Рада проголосувала за «мовний» закон, у Франківську почалися акції протесту, а дехто навіть поїхав до столиці. Тоді почали багато говорити про піар на цій темі. Насправді, я розумію, що така ситуація вигідна всім: і владі, і опозиції. Але говорити про те, що хтось заробляє на цьому зайві голоси, я б не стала. Невже наші люди більше проголосують за ту політичну силу, яка виставить під Українським домом більше прапорів? Навряд.

Не знаю як вас, але мене завжди захоплювали кадри з кінофільмів, де королям чи вельможам подавали галяретки з усілякими наповнювачами. Це виглядало божественно, магічно. Згадайте, коли у фільмі «Труфальдіно із Бергамо» герой Костянтина Райкіна ніс торт із галяретки, який ковзав по таці та заворожував глядача. Хіба це не магія? І це ж магія лише від побаченого, а ще існує магія смаку, яка у порівнянні з іншими — просто вбивча.

Долик — фронтмен івано-франківського гурту «4FRONT». Ці хлопці – чи не єдині в Україні, які у своїй творчості поєднують електро, хіп-хоп та європейську танцювальну музику. В Івано-Франківську «фронтовики» вже досить популярні, особливо серед відвідувачів нічних клубів. Знають їх і в Європі.

Давно забуті рецепти тих часів, коли харчі були в дефіциті, не завжди заслуговують на забуття. Коли в країні «рівних» можливостей і нерівних зарплат прості люди у всілякий спосіб намагалися урізноманітнити своє меню хоча б на свята, номенклатура поїдала смаколики зі спецбуфетів.

Для нас, європейців, Африка – це щось невідоме, цікаве, різнобарвне та екзотичне. Я впевнений, що проста людина на запитання, що перше приходить на думку при слові «Африка», подумає про банани, слонів і фініки. Це, певно, крім тих, хто цікавився цією темою, і крім того відсотка людей, які є хоч трохи освіченими та ерудованими. А найцікавішим є те, що прості африканці знають про нас не більше.

Багато людей й досі уподібнюються Колумбу та відкривають для себе Америку. Нещодавно пощастило й мені. Відкрила її з самісінького серця країни — Вашингтона та його передмістя Арлінгтон — міста-побратима Івано-Франківська. Всього й не опишеш, як би не хотілося, але про те, що запам’яталося найбільше, — читайте…

За все свідоме життя мені лише раз пощастило побувати на Сицилії. У 1999 році в сицилійському місті Катанія проходили Всесвітні військові ігри. У них взяли участь команди 170 країн. Я виступав за Збройні сили України, будучи членом Центрального спортивного клубу армії.

Повернутися до традицій народної вірменської кухні мене спонукали ваші відгуки. А найбільше — старенький вірмен, який назвався Аміком і знайшов мене, аби потиснути руку за добрі слова про вірменську громаду Станиславова. Ця сива й мудра людина вразила мене глибиною своїх знань про традиції та культуру рідного народу. Найцікавіше, що цей дідусь як загадково з’явився, так загадково і зник, але тепло від нашого спілкування залишилося й підштовхнуло мене знову написати про вірменську кухню.