Надія Шегда Гарячі фестивальні кольори, полум’я сердець з усієї України, а також гостей з-за кордону вкупі були сильнішими за холодну і не дуже привітну погоду, яку дарувала прикарпатська осінь впродовж 13?14 вересня. Мешканці нашого міста пишаються тим, що живуть у справді європейському місті. І не лише тому, що вірять гостям, які приїжджають здалеку. А оскільки «по вірі вашій буде вам дано», то настав час — довелося і нам приймати почесний прапор Ради Європи. Урочисте вручення прапора, на якому були присутні Віктор Руффі – почесний член Парламентської Асамблеї Ради Європи та представники 13 офіційних делегацій із поріднених міст та міст-пертнерів, відбувалося у рамках міжнародного фестивалю «Прикарпатський вернісаж».

Євгенія Ступ’як Твір, звучання якого ви чули у виконанні автора, надовго залишається у пам’яті, перечитуючи його знову уже самотужки все рівно вчуваєте ті неповторні авторські нотки, інтонацію, паузи. Авторські читання в Україні почути можна не так вже й часто, але все ж таки кожного року в той самий час з’являється місце, де автори самі представляють версію свого бачення написаного, своє відчуття витворених ними персонажів, ставлять читача в те місце, з якого кут зору на висвітлене питання збігається по мірі градусів з авторським — це Форум видавців у Львові. Проте цього року Форум лунав без одного зі своїх традиційних голосів — без Юрка Покальчука, котрий помер напередодні відкриття, 10 вересня.

Людмила Досінчук «Мені сорочку мати вишивала, неначе долю хрестиком вела» — співає Світлана Канюк.Справді, кажуть, яка в тебе сорочка, така й твоя доля. Колись, може, так і було. Бо кожна дівчина собі чи коханому сама сорочку вишивала, щоб була й до душі, і до тіла. Обираючи орнамент, вишивальниця знала, що кожен символ — своєрідне позначення чогось, і, таким чином, жінка створювала власний оберіг, що мав стояти на сторожі її щастя. Вишита сорочка була тоді чимось аж надто цінним, майже святим.

Євгенія Ступ’як Реклама книжки для українського культурного простору явище як мінімум незвичне і як максимум шокуюче, але все ж таки реально існуюче, принаймні на цьогорічному 15 Форумі видавців у Львові. Презентація нової книги Марії Матіос «Москалиця» — була такою очікуваною і нашумівшою не тільки завдяки добре знаному читачеві імені авторки, але й рекламі на радіо та біґбордах. Як висловилася сама письменниця під час презентації — «Нарешті, окрім сигарет, горілки, голопупець, безголосих орлів і сердечок, в Україні рекламують книжку, і витрати на рекламу при цьому бере на себе видавець».

Надія Шегда Яскравий початок концертного сезону — 2222 концерт оркестру «Гармонія Нобіле» — дві години живої класичної музики — сольний альт — унікальний ансамбль — твори, що написані 330 років тому, а виконані у залі філармонії вперше — цей ланцюжок, що знаменував собою «СВІТОВУ ПРЕМ’ЄРУ», був сплетений у неділю, 31 серпня, коли до Івано-Франківська завітав Євген Мацьків — соліст-віртуоз, який ще 10 років тому грав у камерному оркестрі «Гармонія Нобіле».

Надія Шегда Поспішаємо жити, квапимось, іноді не озираємось довкола… А тому не бачимо, що поруч з нами ті, хто своєю творчістю вже тепер закладає новітній, і, певно, навіть дуже інший фундамент майбутнього українського, а мо’ і світового ТЕАТРУ.

Надія Шегда Унікальний пам’ятник у формі хреста, подібного якому немає в Україні. Це, можливо, єдиний у світі пам’ятник тверезості. Саме так ще й дотепер думають мешканці деяких сіл на Прикарпатті. У с. Ясень Рожнятівського району Павло Гнатів, на подвір’ї якого встановлений один з хрестів, переповів нам, що на цьому місці у XIX ст. була корчма, у якій місцеві селяни-лісоруби пропивали важко зароблені гроші. Довго мучилися їхні дружини, аж поки не увірвався терпець. Однієї ночі вони зібралися — і спалили корчму. Потім зібрали гроші й замовили у Львові хрест з металу з написом «В пам’ять святої тверезості», який і був встановлений на місці спаленої корчми у 1874 р. 

Ти українець? Не засмічуй мізки Надія Шегда Буде кавалками, бо сплести все прожите на фестивальному полі в одне мереживо не вдасться. Тож, поки… про найголовніше.

Надія Шегда Те, що у невеликому, здавалося б, провінційному місті на Прикарпатті творить оркестр великого масштабу і великої ваги — неабияка розкіш і гордість як для міста, так і для всієї України й світу.Це, мабуть, є доказом того, що її величність класична музика вибирає тих і там, де її прагнуть і де в неї залюблені віддано і безумовно. І певна річ, стає обраницею тоді, коли їй підкоряються для того, аби бути у натхненному полоні високого духовного мистецтва, що насичує життя змістом, сенсом і допомагає віднайти себе. 

Роман Фабрика Про долю цієї жінки можна писати романи, знімати кінофільми, ставити п?єси. І робити це можна не тільки прочитавши її біографію, але й від вдумливого знайомства з її поезіями. 

Роман Фабрика Напевно немає дня, щоб з екранів телевізорів не йшлося про видобуток нафти, транспортування газу, про тарифи і ціни на пальне… Справді, вуглеводні — річ важлива і потрібна. І кожен з нас це відчуває, будь він фермер, таксист чи власник ні, не джипа, а звичайних «Жигулів», які ще не так давно, тобто за совітських часів, були вершиною щастя для робітника, селянина чи науковця. 

Надія Шегда Рентгенівські знімки, експертиза, скальпель, медичні рідини, освітлювальна лампа… Гадаєте, що йтиметься про пацієнта і лікаря? Не зовсім, але майже…Процес лікування та його наслідки, про те, як попередити або ж уникнути недуги, про те, що робить Зеновій Крок — реставратор Художнього музею — наша розповідь. 

Персональна виставка Івана Гавриліва Надія Шегда Серед багатьох урочистостей до відзначення Дня Незалежності у нашому місті, про які ми ще будемо повідомляти, однією з цікавих та давно очікуваних подій буде відкриття персональної виставки відомого в Україні та поза її межами художника Івана Гавриліва. 

Надія Шегда Іноді полюбляємо казати: добре там, де нас немає. Що це, невдоволеність тим, що маємо? Не так то вже й зле, бо є ймовірність, що з часом, завдяки нашим старанням, поліпшиться життя наше і тих, хто навколо. Чи, може, невдоволеність тим, де ми є? А оце вже таки проблема. Бо де б ми не опинились, те, що не дає нам спокою — всередині нас. І куди б ми не поїхали… невдоволеність їхатиме за нами навздогін. Чутися добре будь?де, а найголовніше там, де сім’я і родина — означає вміти бути собою. Як чуються французькі українці в Парижі і що їм не заважає щороку, починаючи з 1994?го, відколи Жан П’єр та Наталія Пастернаки побралися, приїздити до України, повідаємо вам. Минулого тижня наш кореспондент зустрівся із подружжям Пастернаків, бесіду з яким маєте змогу прочитати на цій сторінці. 

Надія Шегда Завжди прагнемо почути, пізнати, побачити, спробувати щось нове й небачене досі. І хоча наша зацікавленість східною культурою не сьогоднішня…, «чайна церемонія» на устах і в руках (передаємо один одному диски з китайською музикою, яку китайці слухають під час чаювання) теж не від учора, проте бажаючих на власні очі побачити як і скільки триває приготування чаю, а також посмакувати вміло завареним китайцями чаєм прийшло чимало люду.