Надія Шегда Такого концерту вже не буде. Послухавши виступ «Братів Блюзу» одного разу, неможливо почути його ще колись. Тому що вони імпровізують. Та й у такому складі, яким вони грали 8 березня, «Брати» збираються не часто. Справа в тім, що частина музикантів живе за кордоном. «Тому частіше граємо дуетами, більше виступаємо сольно чи малим складом», — розповідає керівник легендарної групи Мирослав Левицький. Та, незважаючи ні на що, «Брати блюзу» разом уже 17 років. У групи після перемоги на «Червоній руті» у 1993 році (Гран-прі) були великі творчі плани в Україні. Та склалося по-іншому.
Тури в Австрії, концерти в Будапешті, Америці, Канаді — більшість проектів за кордоном. Запрошення від продюсера чи імпресаріо — і музиканти уже на гастролях.Попит на музику, яку вони грають, за кордоном більший. Через Інтернет?магазини їхня музика продається, приміром, в Японії, Китаї, Америці, Канаді, Німеччині.
Те, що звучало на вечорі у франківському арт-кафе, — це джаз-рокові-блюзові композиції, які передбачають багато експериментів і вільний підхід до виконання. Музиканти грали як давно відомі хіти, так і те, що вже ніколи не повториться. Наприкінці концерту останні кілька композицій присутні слухали з насолодою, адже несподівано навіть для самих музикантів відбувався почерговий перехід від одного солюючого інструмента до іншого.
«Коли чоловік сидить на березі річки і починає висловлювати все, що накипіло в його душі, — починає співати, байдуже на яку тему (приміром, «…моя мама вчора прийшла додому, ту-ду-ту-ту-ту-ду… А мене не було вдома… ту-ду-ту-ту-ту-ду — це і є те, що слід називати блюз. Це стиль життя. Є певні музичні канони стосовно того, що підпадає під блюз, а що ні. Ми — брати блюзу», — розповідає гітарист Сергій Тафтай, який примкнув у 1992 році до засновників гурту Олега та Мирослава Левицьких. Він — єдиний зі складу учасників не музикант за освітою. Але нині це не суттєво.
Про себе Сергій Тафтай розповідає так: «За освітою електрик, за походженням — плебей, за смаками… люблю джаз і червоне вино… Важливим є те, щоб ми були музично грамотними — і могли відрізняти ті чи інші музичні напрями, стилі, манеру виконавців, розуміти інструментальну музику, а не дивитися на картинку, думаючи, що шоу — це мистецтво. В Україні музичної освіти в загальноосвітній школі не існує! І про це треба кричати!» — каже музикант, який свого часу із сім’єю виїхав до Монреалю (Канада), бо вважав, що тут його діти не отримають належної освіти. Зараз Сергій живе і там, і тут, тому що по-іншому просто не може.
«Клуб — це місце, куди люди приходять поїсти, а потім, взявши бокал пива чи будь-чого іншого, підходять до музикантів. Це не концертний виступ, тому має відбуватися навіть своєрідний діалог між музикантами та слухачами. В Україні цього немає, — стверджує Тафтай. — Але ще донедавна важко було собі уявити, що у Франківську можна грати в клубі».
Comments are closed.