На відміну від поетів, архітектори не так часто завершують життя самогубством. Натомість, іноді їм це приписують людські пересуди. Наприклад, свого часу був доволі поширений міф, що творець львівського оперного театру Зігмунд Горголевський застрелився, коли довідався, що його дітище збудовано над підземною річкою та почало просідати. Насправді ж він помер від інфаркту, а річку Полтву пустили в обхід театру.
Сьогодні майже вся влада Івано-Франківська та області сконцентрована в одному будинку – у Білій хаті. Мерія – лівий під’їзд, ОДА – правий. Але така компактність була не завжди. Раніше тая влада була розкидана містом і постійно переїжджала. Отже, хто та звідки керував Станиславовом протягом 350 років?
Поштівки роблять люди, а вони іноді помиляються. За свою більш ніж сторічну історію станиславівська філокартія* бачила не так багато помилок-проїздів. Але бачила.
Перша світова війна увійшла в історію як війна технологій. Тоді вперше були застосовані танки, отруйні гази, літаки й підводні човни. Швидкими темпами розвивався радіозв’язок, з’явилась зенітна артилерія, в амуніцію солдат увійшли протигази. Мешканці Станиславова, який знаходився у смузі бойових дій, звикли до мілітарних технічних новинок. Проте події, що відбулись у лютому 1915 року, ніби повернули похмуру добу Середньовіччя. Ще й з кавказьким акцентом.
Колись головним «армійським» святом було 23 лютого. Сьогодні в Україні є 6 грудня – День Збройних сил. Між тим, військових тепер не часто побачиш на вулицях. А нечисленні польоти винищувачів спричиняють у франківців ледь не паніку. Проте старші люди добре пам’ятають, що раніше Івано-Франківськ був закритим – іноземців сюди не пускали. Це обумовлювалось великою кількістю військових частин. Куди все поділося?
За «совітів» нинішня вулиця Кисілевської називалась Восьмого березня. У 1950-х роках там мешкав зовні нічим не примітний дідуган, але місцеві знали його як чаклуна. Ніби за невелику винагороду він міг навести вроки чи вилікувати майже від усіх хвороб.
Масове поховання поблизу села Пшеничники Тисменицького району на Прикарпатті часто називають другим Дем’яновим Лазом. Протягом двох років члени обласного товариства «Меморіал» відкопали там рештки понад 600 людей. За оцінками їхніх експертів — це мешканці Станіслава, яких підрозділи НКВС розстріляли у 1939-41 роках.
Сьогодні їх уже не роблять, а колись вони були грізною силою. «Фортеці на колесах» — саме таке прізвище дали їм сучасники. Одного із цих броньованих монстрів добре пам’ятають рейки старого станиславівського вокзалу. Але перед тим, як прикотити сюди, він пройшов довгий і насичений шлях.
Площу перед франківською Білою хатою і зараз прикрашає пам’ятник Возз’єднанню українських земель. Його відкрили у 1989 році — до 60-ої річниці «золотого вересня». Скульптор — Ярослав Чайка, архітектор — Михайло Ходан.
Івано-Франківське спиртоб’єднання, яке цього року відсвяткувало свої 133 роки, має не тільки широкий асортимент, а й цікаву історію. «Спиртова» історія Станиславова починається вже від заснування міста – з середини ХVII століття. Першим же привілеєм Андрія Потоцького міщанам дозволили гнати горілку та вільно продавати її.
Виявляється, франківські привиди живуть не лише в ратуші. Свого часу вони облюбували собі зовні не примітне приміщення на Шевченка, 8. Але, про все по черзі.
Сьогодні українці багато не літають, бо дорого. А ще років так за двадцять дозволити собі придбати авіаквиток могли всі. Літали багато – у Крим, Москву, Сибір і Середню Азію. Щодня івано-франківський аеродром приймав та відправляв десятки пасажирських літаків. Переважна більшість рейсів завершувалась вдало, проте час від часу траплялись інциденти.
На східній стіні колишнього колегіального костьолу (Художній музей) можна побачити родовий герб Потоцьких – Пиляву. Цей геральдичний символ тісно пов’язаний із нашим містом, оскільки до 1939 року був невід’ємним атрибутом гербу Станиславова. Пилява – це хрест із трьома перекладинами, нижнє ліве рамено якого відламане. Така конфігурація не є випадковою.
Є пам’ятники, яким пощастило. Вони стоять на перехрестях, біля них періодично відбуваються різноманітні урочистості з покладанням вінків та квітів. Їх можна побачити по телебаченню, на поштівках, у путівниках та інших носіях інформації. Проте далеко не всі пам’ятники купаються у славі та визнанні. Деякі з них стоять у важкодоступних місцях або так добре замасковані, що більшість іванофранківців ніколи не чули про їхнє існування. Сьогоднішня розповідь присвячена саме їм.