З мосту на вулиці Незалежності, який «перекинутий» через залізничні колії, можна побачити кам’яну опору його попередника. На перший погляд нічого дивного: спочатку був старий міст, потім збудували новий. Але щось таки не в’яжеться. Стара опора розташована збоку, десь за 100 метрів.
Про те, що тут міститься серйозна установа, свідчить гармата перед входом. Ця 76 мм протитанкова ЗИС-3 «прикриває» філію Національного військово-історичного музею України — музей «Герої Дніпра» (Національної Гвардії, 14Д). Танки сюди, може, й не пройдуть, а от «Репортеру» вдалося.
У вересні 1939 року до Станиславова прийшли червоні. Разом з військовими понаїхала ціла армія чиновників, партноменклатури та працівників «доблесних» органів. Приїхали вони не самі — разом із дружинами та дітьми. Житлову проблему вирішили досить просто. По квартирах ходили НКВСівці, які казали господарям, що тут буде мешкати товариш такий-то і тому необхідно звільнити кілька кімнат. Зрозуміло, що нові господарі життя обирали не трущоби на околиці, а фешенебельні кам’яниці у центрі міста.
На старовинному гербі нашого міста, у відкритій фортечній брамі зображено родовий знак Потоцьких — Пиляву. Це невипадково, адже представники цієї магнатської родини заснували Станиславів і майже 150 років ним володіли.
Рубрика «Легенди Станиславова» виходить вже більше трьох років і за цей час я переконався, що абсолютним рекордсменом по кількості цікавих історій є гора у парку Шевченка.
Два роки тому «Репортер» писав, що видавництво «Лілея-НВ» почало випуск репродукцій старих поштівок з видами нашого міста. Нещодавно побачив світ останній випуск серії «Станиславів». Загалом вийшло 25 поштівок, які утворюють змістовний портрет міста початку ХХ століття.
Є старий єврейський анекдот про Абрамовича, який раніше мешкав навпроти тюрми, а тепер регулярно дивиться на свої вікна…У нашому місті ця історія мала зовсім не смішне продовження.
Двадцяте століття прокотилося Галичиною двома світовими та кількома меншими війнами. Від тих грізних подій залишилися напівзасипані окопи, спогади очевидців, пожовтілі документи в архівах та багато чорно-білих фото. Є й живопис, його небагато, але він є.
У 1970-х роках один з корпусів інституту нафти і газу був на теперішній вулиці Незалежності, 17 (сьогодні тут стоматологічний факультет медуніверситету). І працював там один доцент, якого боялись усі студенти. Він вимагав знань, хабарів не брав і посилав «подалі» всіх знайомих, які просили поставити «трійку» недбалому студентові.
Художників мало цікавить історія Івано-Франківська. Взагалі, жанр історичного живопису в нас розвинений слабо. Якщо й малюють, то в першу чергу галицьких князів чи запорізьких козаків. Невже в історії старого Станиславова не було моментів, гідних пензля живописця? Аби дати відповідь на це запитання, довелося трохи побігати музеями, виставками, бібліотеками. І не дарма.
Офіційно вважається, що останнім царем Російської імперії був Микола ІІ. Але це не зовсім так. Адже 2 березня 1917 року він зрікся престолу на користь свого молодшого брата Михайла. Натомість, той уже назавтра відмовився від влади та визнав Тимчасовий уряд. Таким чином Михайло Олександрович був останнім номінальним володарем Росії з династії Романових.
У кіно час прискорюють легко. Наприклад, ставлять камеру навпроти квіткового горщика, і потім глядач може бачити, як за лічені хвилини пробивається зелений побіг, виростають листки, розпускається бутон і т.д. Цей принцип можна застосувати і до історії міста. Тож поставимо віртуальну камеру на центральному перехресті Станиславова та прослідкуємо його еволюцію.
Одного разу до моїх рук потрапили міліційні звіти по місту Станіславу за першу половину 1941 року. Серед дрібних крадіжок і п’яних бійок осторонь стояло жорстоке групове вбивство, що сталося 5 лютого.
Як казав класик, до історії можна увійти, а можна туди вляпатися. Цей чоловік саме так і зробив. Розбризкуючи кров тисяч мешканців нашого міста, він залишився в історії воєнного Станіслава страшною плямою. Єврейські матері лякали ним неслухняних дітей. Йдеться про шефа станіславського гестапо, гауптштурмфюрера СС Ганса Крігера.