Головний тренер команди ДЮСШ №3 Іван Олійник вже 13-й рік працює у жіночому футболі. Два попередні сезони завершувались для команди «сріблом» та «бронзою» у Першій лізі України. Натомість чоловічі команди Прикарпаття успіхами на національній арені похизуватись не можуть. Чому жіночий футбол досі невиправдано залишається в тіні чоловічого та про які стереотипи треба забути, розказує тренер.
— Пане Іване, чому саме жіночий футбол?
— Мені це видалось цікавим, бо дівчата більш відповідальні, організовані, віддані справі. Я вже на четвертому курсі університету пішов на роботу саме в дівочу команду, а з чоловічими ніколи не працював.
— Дівчата можуть займатись нарівні з хлопцями?
— Я іноді заміняв тренерів хлопчачих команд і проводив невеличкий експеримент: давав хлопчикам і дівчаткам однакові нові вправи. Так от дівчата значно скоріше їх опановують, у них відразу з’являється розуміння, що й як робити. Правда, іноді бракує техніки та координації, але це вже особливості фізіології, в цьому плані їх не можна порівнювати. Але я для себе вже зрозумів, що хлопець приходить на заняття з упевненістю, що він уже все знає, а дівчина розуміє, що нічого ще не знає і хоче вчитись.
— Деякі спортшколи практикують спільні тренування до певного віку. Як ви до цього ставитесь?
— Дуже позитивно. Дівчата і хлопці доповнюють один одного на тренуваннях, прагнуть не відставати, швидше прогресують. Загалом, усі футболістки колись грали разом із хлопчиками у дворах, бо фактично немає такого, щоб дівчата самі збирались командами.
— А де зараз в області є жіночий футбол?
— У Галицькій ДЮСШ, у ДЮСШ «Колос» Городенківського району, у Надвірнянській ДЮСШ. Також у Надвірній при коледжі є клуб «Надвірняночка», ще — в Івано-Франківській ДЮСШ №3 і Косівській ДЮСШ «Колос». До речі, Діана Лаврук із Косова грає в збірній України до 15 років. Ми, на жаль, втратили жіночий футбол у Рогатині, але там є багато охочих займатись, тому з осені планують відкрити дві групи. Немає вже у Рожнятівській ДЮСШ, у Долині.
Ми щороку проводимо змагання з футболу й міні-футболу серед дітей, де переглядаємо гравчинь, запрошуємо в нашу команду. До того ж, я працюю вже давно, мене знають, тому час від часу телефонують і кажуть, що десь з’явилась перспективна дівчинка. Також батьки іноді привозять на перегляд або запрошують нас.
— А як батьки дівчаток ставляться до занять футболом?
— Бажання батьків — найголовніше, бо саме від них залежить, чи буде дитина займатись. Якщо мама каже «ніякого футболу, бо будуть ноги криві», то тут складно щось зробити. Але, насправді, це якийсь ще радянських стереотип, який не має нічого спільного з реальністю. Коли наші дівчата приходять на нагородження в спідницях, то всі дивуються: «Це що — футболістки?!».
— У футболі є також удари головою, прийом м’яча на груди. Це безпечно для дівчат?
— Ми на тренуваннях даємо вправи, щоб дівчатка не боялись вдарити м’яч головою чи прийняти на груди. Але такі епізоди у матчах трапляються не так часто. До того ж, наприклад, гра головою — це не обов’язково удар м’яча в польоті з розгону, іноді достатньо просто трохи підставити голову, щоб скорегувати його політ, скинути на партнерку або направити у ворота. Травми від гри головою — величезна рідкість.
А щодо прийому м’яча на груди, то майже для всіх дівчат це не проблема. Хоча коли на тренування приходять футболістки трохи старшого віку, у них може бути психологічний бар’єр, їм стає ніяково, плюс додається страх. Але відпрацьовуючи удари головою чи прийом грудьми, ми стараємось знайти правильний підхід — розказуємо, пояснюємо, даємо легші м’ячі та нескладні вправи, щоб дівчатка не боялись таких моментів.
— А якщо говорити з точки зору не тренера, а вболівальника, наскільки, на ваш погляд, видовищний жіночий футбол?
— Я їздив із жіночою збірною України у квітні цього року на відбірковий етап до чемпіонату світу серед дівчат до 17 років в Ірландію, де виступали і франківські футболістки. Ми грали в одній групі з чинними чемпіонками світу — іспанками. Протягом матчу складалось таке враження, що у них на 3-4 гравчині більше. Це була настільки динамічна гра, настільки тактично грамотна й цікава!.. Але в Іспанії зовсім інша система підготовки, у них всі дівчата займаються при клубах, а у нас із цим проблеми.
Динамікою жіночий футбол, на мою думку, мало чим поступається чоловічому. Але в будь-якому разі неправильно міряти жіночий футбол чоловічою міркою і жінок ставити в рамки чоловіків. Це окремий, по-своєму цікавий вид спорту. За кордоном на матчі жіночих команд збираються повні стадіони.
— Чому в нас він досі не такий популярний?
— По-перше, нема умов для розвитку, а по-друге, він просто не такий розкручений, розрекламований. Бо в жіночого футболу є свої вагомі здобутки. От, наприклад, наша команда ДЮСШ №3 уже третій рік грає у Першій лізі України, має нагороди. А де грають чоловічі команди з Івано-Франківська?
Багато президентів футбольних клубів не хочуть вкладати гроші в жіночий футбол, хоч я не розумію чому. От львівські «Карпати» створили жіночу секцію і результати з’явились уже за два роки. Якби Федерація футболу України зобов’язала кожен клуб мати хоча б дві жіночі групи, ми б швидко склали конкуренцію європейським командам.
