На вулиці Івана Франка, навпроти ліцею №5, причаївся невеликий будинок з мальовничим садом. Не всі знають, що тут мешкає відомий скульптор, кераміст, художник Михайло Мурафа. Сама він є одним із творців внутрішнього оздоблення франківського драмтеатру.
Цей сад був мрією, яку пан Михайло здійснив ще 25 років тому. А зараз продовжує втілювати нові ідеї, яких з роками не меншає, пише Репортер.
Сад навпроти школи
Михайло Мурафа пригадує: на цей будинок звертав увагу ще маленьким, коли повз нього ходив з мамою на базар. Придбати його зумів у 1999 році, за сприяння тодішнього міського голови Зіновія Шкутяка. Разом з ним отримав і землю, яку одразу засадив зеленими насадженнями, і викував паркан навколо.
Тут площа не дуже велика. Посередині – коло, воно завжди в садах використовується, – каже Михайло Мурафа. – Я хотів зробити ще невеликі сегменти і заставити їх скульптурами. Колись я був на симпозіумі керамістів у Латвії й бачив біля одного музею невеликий сад з маленькими скульптурками. Ця ідея з того часу мене переслідувала, тому я створив тут щось схоже.
Дерева у саду Михайла Мурафи дуже різноманітні. Є пальми, які на зиму забирають до хати. Є магнолії, які розцвітають навесні. Є барбарис, який навіть родить, хоч і погано, враховуючи клімат. Поміж кущів та дерев причаїлися фігурки з живоплоту. Над головою в’ється виноград.
Тут у мене тис ягідний, – показує пан Михайло. – Він рідкісний і погано приживається. Його подарував мені один академік. Тис дуже швидко росте. На ньому є отруйні ягоди – солоденькі, але небезпечні для життя.
Зараз сад доглядає син Михайла Мурафи, якому подобається дбати за рослинами. А сам пан Михайло, каже, любить постійно створювати щось нове, а не обслуговувати вже наявне.
Читайте: Не в музей, а в посудомийку. Гончар Сергій Дутка робить косівську кераміку сучасною
У саду інколи проводять виставки, тоді ворота відчинені для всіх відвідувачів. Але й у звичайні дні пан Михайло чекає гостей. Каже – тут часто приходять малювати учні художніх шкіл міста. Для цих подій господар навіть зробив додаткові ворота і заїзд з вулиці, щоб можна було машиною завезти необхідні інструменти чи обладнання.
«Щасливе дитинство» і втрачене панно
Михайло Мурафа народився у селі Бовшів, неподалік Галича. Освіту здобував у Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва (зараз – Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва). З того часу створив сотні скульптур та інших творів мистецтва, переважно з народними та природними мотивами.
Коли я вчився у Косові, там був акцент переважно на ужитковій кераміці – тарілки, куманці, вази. А мені хотілося робити щось кругле, – пригадує художник. – Я уже там починав робити ліплення. Мої перші роботи були маленькі, зараз вони у краєзнавчому музеї. До речі, перші роботи я пробував робити в кольорах, притаманних косівській кераміці. Згодом вирішив, що раз я вже живу у Франківську, немає сенсу випалювати їх на косівський манір.
Найвідомішою своєю роботою пан Михайло називає панно у фоє франківського драмтеатру, яке він створив разом з Василем Вільшуком і Йосипом Косовичем. А улюблена скульптура – «Щасливе дитинство», яку митець виконав для дитсадка у Франківську. Причина в особистій історії, пов’язаній з нею, а також – у складності виконання, адже скульптура всередині повністю порожня. Зараз вона зберігається у краєзнавчому музеї після того, як дитсадок урочисто подарував виріб його автору.
Ще одне відоме панно авторства Мурафи оздоблювало інтер’єр франківського театру ляльок. Але через трагедію у 1994 році, коли у сусідньому фотосалоні обвалилася стеля, панно зараз втрачене.
«Був шматок дуба, а вийшла скульптура»
Робота у будинку Михайла Мурафи кипить і зараз. Будь-який природний матеріал може стати витвором мистецтва.
Я ходжу по людях і шукаю камінь, який надається до роботи, – розповідає Михайло Мурафа. – Бо кожен камінь має прожилки, треба відбивати зайве. А у масиві, що залишається, я вже щось бачу. Наприклад, отут у мене мати Тереза. А тут з пенька вийшла жіноча фігура. Як бачу шматок дерева в когось, питаю, чи треба. Як ні – забираю. Був просто шматок дуба, а вийшла скульптура.
Зараз Михайло Мурафа працює над колекцією дерев’яних коників за мотивами гуцульських сирних виробів. Каже, коли побачив відео, як роблять сирних коників, відчув просто таки необхідність повторити те саме з дерева. З придбанням спеціального маленького станка допомогла письменниця Лариса Мончак. Зараз більшість готових коників з вершниками «поїхали» до Києва на виставку. У майстерні залишився останній, але скоро він наздожене решту в столиці.
Щодо війни пан Михайло каже, що вона не сильно впливає на його творчість, адже він не живе в ній безпосередньо. Та деякі його твори стверджують протилежне. Наприклад, моторошна скульптура під назвою «Окупант». Воєнну тему видно і в багатьох його живописних роботах.
Читайте: «Попри переслідування, світився добром». Сьогодні 100 років з дня народження Опанаса Заливахи
Інколи мені скульптури в тягар – порохи, шум. Тоді беру фарби і малюю. Я не живописець, малюю як мені хочеться, – показує роботи Михайло Мурафа. – Оця картина називається «Надія», а оця – «Сумна звістка». А це – «Захисники».
Багато робіт пана Михайла продали на аукціонах і так зібрали гроші на потреби українських військових.
Також скульптор часто робить надмогильні пам’ятники для своїх колег, які вже померли. Постійно бере участь у виставках, а от премій і нагород, каже, не отримував ні за радянських часів (завадила родинна історія, пов’язана з УПА), ні тепер. Але його запал до творчості це не гасить.
Авторка: Ольга Романська
