Щоби не здуріти, щоби не заплутатися остаточно, щоби не заламатися, щоби не зникнути від болю і розпачу, щоби не знецінити вартість втрат і випробувань, щоби не змарнувати дару і знаку, щоби не розсипатися передчасно… Для того треба згадати, що маємо не стільки просити Бога за всякі потреби, стільки бути вдячним за те все, що отримуємо. Тоді можна прозоро побачити не тільки те, що війна забрала, а й те, що вона дала. А дала вона таке, чого ми ніяк не могли без неї зробити. І таке, про що ми старалися, про що мріяли, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч.
Ця війна народила історичну Україну.
Тобто таку, яка аж тепер стала повноцінним історичним народом. Досі цього не було. Незважаючи на усю нашу багатющу історію для внутрішнього вжитку.
Людство живе сюжетами. І людство живе переважно тими сюжетами, які стають спільними. Так само вказівкою на майбутнє служать ті історичні сюжети, які гостро залучали у себе якнайбільше персонажів із окремих історій окремих народів. Тільки ті народи ставали історичними, які якимось чином виражали себе у складних багатофігурних сюжетах.
Читайте Тарас Прохасько: По лезові…
З Україною досі такого не було. У найкоротших описах світової історії Україна була відсутньою. Хоча у тих найкоротших є кілька пунктів про українців, кілька слів про території, на яких вони розселені, але України нема. Навіть недавня з’ява незалежної України є лиш частиною сюжету про розпад історичної імперії. Тож ця війна стала фактично тим першим українським сюжетом, який аж тепер назавжди вплівся у найкоротшу загальну світову історію.
А це означає, що Україна заіснувала по-справжньому.
Вона стала історичною. Її вже не витіснити із списку історичних персонажів. Навіть якщо буде змінена територіально, навіть якщо буде якийсь час позбавлена суверенітету. Навіть якщо її доля буде вирішуватися іншими персонажами світового сюжету.
Таке вже було з іншими неісторичними свого часу народами. Скажімо, з чехами. Все дуже подібно, лиш трішки раніше. Давня легендарна держава, століття у німецькому мірє, національне відродження у ліберальній імперії, згода історичних націй на незалежність, непоганий розвиток впродовж двадцяти років, повноправне місце у світовій спільноті. А потім раптом німецькі претензії, паскудні домовленості, втрата державності. Однак саме цей спільний сюжет світової історії зробив Чехію історичною. Вона вже не могла далі не існувати. Хоч комуністичною, хоч підросійською, але була окремою частиною спільного тіла. Тож навіть мирне розлучення зі Словаччиною не могли зашкодити повноцінності Чехії. І аж тоді вповні відкрилася її велика «доісторична» історія. Звичайно, що Чехія залишається «малою» країною у світовій грі сюжетів, але вона гідно є.
Отак і з Україною. Не слід вже тепер думати, що ми будемо великою, важливою, відомою країною. Світ великий. А нам би гідно бути. І ця війна, в яку залучилося стільки гравців, які втягнули її у свою історію, крім усього, що ми про неї знаємо, є ще останнім шансом не зникнути. Хіба би колись самі такого захотіли, не витримавши відповідальності перед найкоротшим викладом історії світу. Хоч і це би увійшло в ту історію як новий сюжет.
