Статті

Один за одного. Сергій Лемешев мріє дочекатися брата з полону

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Між Сергієм та Ігорем лише півтора року різниці. Брати Лемешеви разом усе життя. Старший Ігор Лемешев оберігав меншого завжди, і на війні теж. Згодом він потрапив у полон, а через три місяці Сергій отримав важке поранення.

Зараз він незрячий. Але мріє дочекатися брата, побудувати будинок і створити сім’ю, пише Репортер.

Брати Сергій та Ігор Лемешеви

Аби не було встидно

Уже більше року 31-річний Сергій у Нідерландах, на реабілітації у місті Апелдорн. Туди потрапив після важкого поранення. Каже, головна ціль перебування в реабілітаційному центрі – навчитись жити самостійно. І Сергій успішно з цим справляється.

І вже більше півтора року його брат, 33-річний Ігор – у полоні. Про це Сергій знає від звільнених з полону військових та з відео ворожих телеграмканалів…

27 лютого 2022 року обидва брати повернулися з-за кордону, щоб захищати Україну.

Нас їхало четверо – ми з братом, мій друг з першого класу і друг з Грузії, – пригадує Сергій. – На в’їзд в Україну була лише наша машина. 1 березня вже були в частині. Пропонували місця в роті охорони безпілотників у Хмельницькому, але ми їхали воювати. І хотіли разом. Грузина забрали в Інтернаціональний батальйон, а ми утрьох потрапили в 10 гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс.

Сергій розказує, що до того він успішно працював у Польщі, а брат у Німеччині. Але брат зателефонував і вирішили їхати, бо «треба захищати свою країну, аби потім не було встидно, що ховались десь по закордонах».

Читайте також: Марія Луцик з Тлумаччини чекає зниклого безвісти батька, аби познайомити з онучкою

У військоматі нас попереджали, що «десятка» одразу відправляється на передову, – пригадує Сергій Лемешев. – Форму отримали 3 березня. У нас з братом ще є фото з курилки у Коломиї. Наступного дня відправилися у село під кордон з Білоруссю, а потім на Київщину. У Донецьку область поїхали 25 травня.

Ми ж мали їхати разом

Біля села Спірне, що біля Бахмуту, Сергій святкував свої 30 років. Згадує, що брат тоді був на виїзді, але через побратима передав йому подарунок. Ігор ніколи й ніде не забував про меншого брата.

Той липень 2022 року для братів і бригади був дуже спекотним – у всіх сенсах.

Сергій згадує, що тоді їх обстрілювали настільки інтенсивно, що брати лише встигали кричати й питати один в одного: Живий? Живий!

Брати Лемешеви

Потім нас забрали з тих позицій. Але після обстрілів сильно боліла голова, й мені дали таблетку, – розповідає Сергій. – А в мене алергія на анальгетики, і після того все почало чухатись, почав розпухати. Мені ввели ампулу чогось і я заснув. Брат поставив біля моєї копанки рюкзак і попросив ротного мене не будити, а потім щоб оглянув лікар. І поїхали хлопці без мене. А ми ж мали їхати разом.

Читайте також: Кожен обмін не дає дихати. Андріана Бойчук чекає чоловіка з полону

Зранку Сергію сказали, що брат з побратимами потрапили в полон. Це було 14 липня 2022 року.

Я не знав куди бігти, що робити, хотів туди їхати, відбивати, – емоційно говорить Сергій. – Наприкінці липня мені показали відео з братом. Думаю: «Слава Богу, що живий». У тому відео він звертався до мене.

Мамі Сергій про Ігоря сказав одразу сам, а вже потім вона отримала повідомлення з військкомату.

Потім хлопці, які звільнилися з полону, переказували Сергію, що брат зараз на Луганщині – чи то у Свердловську (Довжанськ – ред.), чи то в Суходільську. Вони були в полоні разом із ним, то Ігор через них переказував брату, що з ним усе нормально – чекає суду.

А вирок Ігорю винесли у серпні 2023 року. Тамтешній «суд» дав йому 20 років ув’язнення.

Брата судили за те, що, мовляв, перебуваючи в селі Миколаївка, він вистрілив з БМП-1 у цивільний будинок, – говорить Сергій Лемешев. – Але їхній екіпаж того дня навіть не працював, вони не стріляли. Виїжджали на спостереження. «Бехи» наші взагалі там не працювали.

Читайте: Наша віра – їхній порятунок. Калушанка Христина Грималюк щодня пише батькові, який півтора року не відповідає на її смс

А через три місяці Сергій отримав тяжке пораненя. Каже, з одного боку Спірного брата взяли в полон, а з іншого боку – поранило самого Сергія. У нього під ногами розірвався боєприпас з гранатомета. Сергій отримав перелом черепа, ліве око вибило повністю, а у праве влучив осколок.

Згадує, як його виписували з київського госпіталя. Казали, бачити він більше не буде, то відправляють додому, а вдома, мовляв, і стіни лікують.

Брат за брата

Ігор та Сергій один за одного стояли з самого дитинства. Їхні батьки розлучилися, коли хлопці мали три-чотири роки.

Коли були вже трошки старші, то бабуся відсилала нас до батька, – розказує Сергій. – Сам він ні разу до нас не приїжджав. Потім їздили до нього на літо, допомагали йому постійно. Вже коли став немічний і не міг нічого робити, то ми з братом забрали його до себе, зробили йому групу інвалідності. Жили у бабусиній хаті, господарку тримали, потім на заробітки почали їздити. Ми скрізь разом були з дитинства.

Сергій розказує, як брат катав його на рамі на ровері «Україна». Згадує, що за сіном була буда, тож брати вилазили нагору, лежали собі й говорили.

Читайте також: На випускному мусить бути. Маргарита Грабовецька чекає безвісти зниклого тата

Ігор мені розказував, де яка зірка, – каже Сергій Лемешев. – Він багато читав, багато знав. Брат завжди мене захищав і не давав нікому ображати. І на війні оберігав мене, а потім пропав мій ангел-охоронець. Але я мрію, щоб він повернувся, ми побудували будинок, хочу одружитися – і дітей.

Авторка: Світлана Лелик

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.