Маргарита Грабовецька нині першокурсниця Прикарпатського університету. Вона обрала юридичний факультет через тата. Він у 2020 році отримав ступінь магістра права й хотів працювати адвокатом. Але її тато Тарас Грабовецький поки не знає, що донька пішла його шляхом. Він не був на її шкільному випускному.
На останній дзвоник підтримати Маргариту прийшли батькові побратими з 10 бригади «Едельвейс», пише Репортер.
Тарасові Грабовецькому 42 роки. До великої війни він працював у Києві менеджером в одній із будівельних фірм. Також стажувався в адвокатурі, аби потім мати власну адвокатську практику. Повномасштабне вторгнення застало його у столиці.
Він дуже довго добирався до нас у Франківськ та одразу записався до тероборони, – розповідає Маргарита. – А потім, нічого нам не сказавши, перевівся у 10 бригаду. Десь на початку червня поїхав на фронт.
Читайте також: Кожен обмін не дає дихати. Андріана Бойчук чекає чоловіка з полону
Маргарита розказує, що тато до війни мав свій блог у фейсбуці, де роздумував на якісь юридичні теми. Коли почалося вторгнення, видалив сторінку. Каже, у тата було дуже добре почуття гумору, бо мав одеське коріння.
Коли батько був на навчаннях у Коломиї, рідні іноді приїжджали до нього.
Спочатку емоції в мене були змішані, – говорить Маргарита. – З одного боку, я була дуже горда за нього, що він в мене такий – хоче захистити нашу країну. Але разом з тим ми з братом дуже переживали за нього. Братові зараз вісім.
За словами дівчини, коли тато відправився на схід, він старався щодня їм дзвонити. Сам тримав бойовий дух і рідних намагався тримати так само.
Але було чути, що насправді йому теж складно, – розказує донька. – Наприклад, сказав, що 60 днів сидів у ямі, адже постійно були сильні артилерійські обстріли.
Батькові вдалося приїхати у вересні у відпустку, якраз на день народження доньки.
І подарунка не треба було! Я й мріяти про таке не могла, – говорить Маргарита. – Пішли в ресторан всією сім’єю й гарно відпочили. Він був 10 днів. Провідували бабусь. Тато у мене шоста дитина у сім’ї – наймолодший. Схуд, все рідше й рідше збривав бороду. Приїхав після контузії. У нього й раніше були проблеми зі слухом, то після контузії стало ще гірше.
Зазвичай Тарас Грабовецький дзвонив тільки дружині, а донька з сином завжди були поруч. Слухали, що він розповідає, самі розказували щось про своє життя.
Але одного разу, в жовтні, він подзвонив мені, за місяць до того, як зник безвісти, – пригадує Маргарита. – Це мене трошки здивувало, бо раніше дзвонив лише мамі. Мені здається, він уже тоді щось відчував. Питав щось таке, дуже просте. Ніби звичайна розмова, але було якось тривожно.
Перший сніг
З 15 листопада 2022 року Тарас Грабовецький вважається зниклим безвісти. Рідні дізналися про це через два дні.
Було 17 листопада. Тоді зранку почалася повітряна тривога, йшов мокрий сніг, перший сніг того року, – пригадує Маргарита. – Потім ми йдемо з мамою на кухню, а тут їй дзвонять із частини. Кажуть, хочуть повідомити «деяку інформацію про вашого чоловіка». Приїхали, постукали у двері й повідомили, що тато зник безвісти. Я якраз тоді була в сусідній кімнаті, готувалася до НМТ.
Брату про те, що тато зник безвісти, сказали аж у лютому. Так само й бабусям.
За словами Маргарити, вони з мамою та батьковими сестрами зверталися всюди. Ходили по різних установах, аби отримати якусь інформацію. Відслідковують ситуацію, дивляться в якихось списках полонених.
Мама й тітки дивляться по ворожих телеграм-каналах, де можуть висвітлювати дані про полонених, – розказує Маргарита. – Таких полонених яких, наприклад, у списки не вносять. Іноді туди викладають відео. Звісно, відео не дуже хороші, але інших варіантів просто немає.
Читайте також: Марія Луцик з Тлумаччини чекає зниклого безвісти батька, аби познайомити з онучкою
Маргариту від такого моніторингу бережуть. Дівчина з мамою підтримують усі акції громадської організації «Опора титанів». Влітку у Коломиї організували благодійний ярмарок, роздавали яблука, мед і печиво. Каже, аби просто нагадати про те, що зараз ми живемо в спокої завдяки таким, як її тато та інші воїни. Нещодавно брала участь в акції на мості в Пасічну. Тоді люди створили живий ланцюг, були плакати, де говорилось про полонених і зниклих безвісти.
Не можна мовчати й просто чекати, – говорить Маргарита Грабовецька. – Ми постійно маємо нагадувати людям про те, що відбувається. Бо зараз я бачу багато прикладів, коли люди просто забувають про те, що триває війна.
Татів вірш
Тарас Грабовецький не знає як Маргарита закінчила школу, який фах вона обрала і те, що читала його вірш на останньому дзвонику.
Дівчина розказує, що татові побратими прийшли до школи на останній дзвоник, аби підтримати її.
Це була ініціатива тіток, – говорить Маргарита. – Підтримати мене, а також показати моїм однокласникам та іншим людям, що війна триває. Побратимів було десь вісім.
Коли дівчина читала татів вірш – усі плакали. Його Тарас Грабовецький написав у перші дні на фронті. Називається він «Зі щитом».
Страху нехай не буде в мені,
А навкруги — ординський мрець.
Крізь нього проростуть луги зелені,
Мені ж на Ви — тримати герць.
Іду не сам, від мене справа:
Сірко, вої з чубами, Святослав,
Вусатий Гонта й Хмеля Слава,
Данило, Ольга, Ярослав…
А зліва відьми зілля варять,
Хай ворог думає — туман.
Із гір мольфари примовляють,
Зайшовшись у танку-аркан.
Не йду щоб номер відбувати,
Я буду битись, що є сил!
Рабське зерно, зло вимітати,
Бур’ян, щоб світлий світ ожив.
Як впаду — встану, бо мене підійме
Маленький хлопчик з Ірпеня,
Що втратив все, ще не проснувшись,
Який не знав — все зміниться зрання.
Як впаду — встану, бо мене підійме
Гостомельське заплакане дівча,
Що тягне іграшку за руку,
Замурзане, а сліз більше нема.
Як впаду — встану, бо мене підійме
3 братських могил замучена рідня,
Нехай, ми за життя не знались,
Та я — це ти, тож ти — це я!
І нехай як: чи зі щитом, чи на щиті,
У помислах тримаю я єдине:
Народ нескорений повстав, щоб не в ярмі…
Я теж не хочу, бо його частина!
Comments are closed.