У мене є кілька знайомих чоловіків, цілком придатних до війська, які за останні кілька місяців вирушали за кордон з членами родини, що мають інвалідність. Повертались. У мене є знайомий, який утік за межі України ніби у відрядження, а дружина з дітьми приєдналися до нього. До перших ставлюся цілком спокійно, до другого – різко негативно. Мої оцінки, зрозуміло, сформовані в етичній площині, пише Максим Карпаш у Репортері.
Словник каже, що етика – це напрямок у філософії, що вивчає мораль, її походження, розвиток і роль у житті людей. Якщо зовсім просто – норми поведінки, поняття «правильно й неправильно». Етика, звісно, залежить від етапу розвитку суспільства, панівної релігії, вікового чи гендерного складу, професії.
Наприклад, у медиків є власна етика, проголошена у «клятві Гіппократа». У військових – також своя етика, нам почасти майже незнана. Але цього разу про цивільних – про тих, хто не бере активної участі у боях.
Минуло понад 500 днів від початку вторгнення.
Ми пережили та переживаємо постійний страх, пересипаний дрібними радощами – похід російського воєнного корабля за відомим маршрутом, звільнення окупованих районів Київщини, Чернігівщини, Сумщини та Слобожанщини, Херсона, острова Зміїного. Але за великим рахунком наша сума емоцій геть у мінусі.
Така кількість смертей, каліцтв, зниклих безвісти не може бути збалансована нічим. Такий смуток у наших душах може бути тільки чимось замінений. Заміна мала б початися з перемоги. Та головне, що наші етичні принципи, норми поведінки зазнали певних змін. Звісно, не у кожного й не в кожен момент часу. Та все ж.
Читайте Максим Карпаш: А ви вже заморозили хліб?
Усе це наразі не більше, ніж сумна лірика. Повернімось до етики в її вельми побутовому вимірі. Як ставитися до тих чи інших вчинків людей, як самому діяти з огляду на стан речей у суспільстві?
А в суспільстві відбулися зміни. Частина його виїхала за межі країни, інша частина служить/гине/кровить у війську, якась частина – війську допомагає. Є й такі, що живуть ніби майже нічого не змінилось. Незадіяних у воєнних діях наразі у кілька разів більше, ніж захисників України й тих, що її покинули. Без сумніву, у пріоритеті зараз ті, хто захищає усіх інших зі зброєю в руках.
Напевно, варто коротко показати мій погляд на тих, хто робить спроби нав’язати власні дивні норми моралі решті суспільства. Хто посилює розбрат і знижує рівень суспільної довіри.
Отож, вважаю неприйнятним:
- чоловікам віком 18-60 років їздити за кордон без явної користі для війська чи певної галузі в Україні;
- виставляти у соцмережах свідчення відпочинку, пишне відзначення тих чи інших подій;
- хвалитися волонтерством задля виправдання неналежної поведінки;
- ігнорувати військових, їхні потреби – у будь-який спосіб.
Це якщо зовсім коротко і це тільки моє. Напевно, багато хто зможе доповнити список цілком конкретними речами. Але етика, хоч і гнучка, та має бути спільною для максимально більшої кількості людей, з якими хочеться жити разом в одній країні.
Максим Карпаш, професор Університету Короля Данила
Читайте: Максим Карпаш: Ще не пізно і треба братися за екологію
Comments are closed.