Чверть століття я сподівався, що Ілліч може стати кимось таким, як Франьович. До певного часу в них було багато спільного.
Мій улюблений Михайло Франьович Колодзінський теж походив з мішаної родини. Так само вибрав ідентичність мами, але користав з прізвища тата. Також був симпатягою і красунчиком. Страшенно здібний хлопчик з придністровського села вибрав військову освіту і служив у польському війську, яке було таки окупаційним після 1919 року. Здобувши недоступний для більшості українців мілітарний досвід, досягнувши непоганого становиська, він зробив свій головний вибір: перейшов на сторону українського самостійницького спротиву, прихопивши зі собою найцінніше – знання і широту бачення, пише Тарас Прохасько на Збручі.
Зрештою, та широта зробила з нього постать доволі відокремлену у всьому русі. Більшість українських революціонерів вважали його методи і погляди дещо фантастичними. Хоча насправді вони були не більше фантастичними, ніж поширений прагматичний розрахунок на допомогу Німеччини в утвердженні української державності. Колодзінський єдиний з провідників аргументовано говорив про те, що саме землі України є тим новим життєвим простором, куди спрямована експансія Німеччини.
Українській ідеї Франьович пропонував теж вмонтувати у свою конструкцію ідею походу на схід. Обчикрижити Росію з півдня, простуючи попри Кавказ і Каспій аж до Казахстану. Вийшовши таким чином до тодішньої Британії, ставши сусідом і партнером, утримуючи разом німецьку експансію і з заходу, і зі сходу. Ідеї його дійсно виглядали шаленими, але – як орієнтир – надавали цілком іншого сенсу українському питанню і для внутрішнього, і для зовнішнього вжитку.
Балкани його теж цікавили. В кожному разі він розумів подібність Сербії та Росії і думав про можливість створення партнерських для України незалежних країн. А тим часом досить довгий час вишколював у таємних таборах хорватів.
До Карпатської України його відіслав провід. Його нервувало загальне очікування німецького протекторату, та, незважаючи ні на що, він творив власне військо. І залишився з ним до трагічного кінця, коли все сталося так, як він застерігав.
А щодо Ілліча.
Він виріс у карпатському містечку. Був дуже здібним і симпатичним. Іллічем його прозвали сільські діти, бо він надто солодко і патетично декламував якісь віршики про Леніна. Ми були дуже близькі. Він дуже любив свою дідизну, тутешні ліси і дівчат. У дитинстві разом бавилися у козаків, пізніше годинами метали ножі, ще пізніше складали мапу нашого лісу і переписувалися власним тайнописом.
Його мама належала до такого прошарку наших гірських людей, які дуже багато отримали від радянської влади, бо за іншої системи їхні батьки були безпорадними. Освіту, роботу, зарплату, чоловіка. Брат мами, скажімо, на початку п’ятдесятих, ще коли був живим рух опору, подався у військове училище. Дослужився до полковника, щоліта проводив відпустку на батьківщині і в вус не дув. Забув навіть українську. Правдоподібно, він був тим, хто врешті потягнув Ілліча за собою.
В Ілліча все склалося блискуче. Найкраще військове училище, перший військово-диверсійний досвід в Афганістані, морська піхота, балтійський флот, доступ до таємниць, закордонні відрядження і таке інше.
Читайте: Тарас Прохасько: Редукція – що з кого лишається
Теж страшенно любить свою батьківщину. Щоліта бував тут, ніде так гарно не буває. Материнська мова на найвищому рівні. Багато знає і розуміє.
Ще від початків незалежності ми говорили з ним про те, що добрих фахівців нам треба, можна би було повернутися на любу батьківщину. Він казав, що ще не час. Власне тоді я уявив собі, що, можливо, так би зробив Франьович. Війни ж не було, а українська армія була майже демілітаризованою. Може, дійсно варто ще чогось набратися.
Врешті Ілліч став генералом. Потім почалася війна 2014 року. Він так і не прийшов. Ще й втратив можливість приїжджати додому. Тепер його стара мати у Карпатах молиться за то, щоби українська влада капітулювала, війна припинилася і старі порядки спільного простору повернулися. Різні ідеологічні аргументи не мають для неї особливої ваги. Просто це єдиний спосіб ще раз побачити свою кохану дитину.
