Погляд

Тарас Прохасько: Редукція – що з кого лишається

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

У генеалогію В.В. краще не вникати. Досить того, що ця родина є однією із несучих конструкцій європейської історії. Все, що вони робили, власне історією і є, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч.

Усвідомлення винятковості походження ніколи не могло полишити В.В. Навіть роль бунтаря, роль неправильного принца, навіть конфлікт з батьком не могли звільнити його від історичної приреченості.

Зрештою, вся його постава набуває значення передовсім тому, що вводить Габсбурґів в українську історію, а Україну – в історію Габсбурґів. Габсбурґи заговорили по-українськи, і про Габсбурґів вже неможливо говорити, не згадуючи українського питання.

З дитинства у Пулі варто звернути увагу на кілька речей.

Середземноморський клімат, море, італійська мова мами, італійська література, шарм простої розкоші, тато-адмірал, база воєнно-морського флоту, слов’янське оточення.

У Живці мало статися щось дуже важливе. Щось, пов’язане з поляками. Надалі він не тільки постійно наголошує на антипатії до них, не тільки вміє бачити польські інтриги, але й вважає поляків найбільшими ворогами української нації.

У Австрії не було заморських колоній, не було своєї Африки. Емоційний В.В. ще із часів підліткових мандрів світом вражений екзотикою.

Свою Африку ерцгерцог знайшов на Гуцульщині.

Базова історія відкривача світу сталася з ним у шістнадцятирічному віці, тоді, коли слід ставатися таким історіям. Князь Чарторийський розповідав у Живці про справжніх дикунів, які живуть у горах, куди треба їздити на полювання за найвеличнішими на континенті оленями. Зрештою, по-магнатськи зневажливо казав князь, усі українці – страшенні дикуни. В.В. чомусь тягнуло до дикунів. Він втік з дому, доїхавши поїздами до Ворохти. Кілька тижнів жив інкогніто у родовитих гуцульських багачів Шекериків біля Жабйого. Що там відбувалося, достеменно не відомо, але В.В. інфікувався Гуцульщиною і став протогуцулом. Особливого шарму пригоді додавало те, що Вільгельма було подано у імперський розшук. Він почував себе бандитом-нелегалом і повернувся додому невпійманим. З Чарторийським обірвав усі стосунки.

В австрійській армії було таке правило, що кожен офіцер мусив знати хоча б одну мову жовнірів свого підрозділу. Полки формувалися за територіальним набором. У військовій академії як факультатив В.В. вивчав українську. Після закінчення був призначений у полк, рекрутований із Золочівщини. Більшість була українською. В.В. виявився дбайливим, чесним і відважним офіцером. Казав, що опинився серед своїх. Усунув зі своєї роти усіх поляків.

Там він вперше одягнув вишивану сорочку.

Читайте: Тарас Прохасько: Атоли Карпатського моря

Опинившись у парламенті і користуючись можливостями свого походження, В.В. розпочав у Відні боротьбу за вирішення українського питання. Суть його полягала у тому, щоби виокремити Східну Галичину в самоврядну українську автономію у складі імперії. Поляки, які захопили панівне становище у королівстві Галичини і Лодомерії, робили все, щоби цього не допустити. Імперський провід всіляко зволікав, обіцяючи і одним, і другим. Попри те, що українці виявилися лояльнішими, їх вважали небезпечними з огляду на належність до однієї нації з українцями Росії, чия армія перебувала на Галичині. Вся справа обросла політичними інтригами, в яких українські політики виглядали не до порівняння слабшими від польських. Зі цілої еліти імперії один лиш В.В. був на українській стороні.

На одній із зустрічей родини з імператором Францом Йосифом В.В. звернувся до нього із питанням щодо українців. Імператор обірвав – щоби я цього більше ніколи не чув. В.В. подумки назвав цісаря «старим дурнем» і пообіцяв собі, що наступного разу прийде до нього тільки на похорон. Обіцянки він дотримався.

Восени 1917 року В.В. повернувся на фронт.

Тоді ж він вперше публічно виступив в українській справі при нагоді повернення митрополита Шептицького із утримання в Росії. І тоді В.В. налагодив контакти з офіцерами легіону УСС. Це вже був час загальної кризи. В російській армії відбувалася українізація полків. У Києві працювала Центральна Рада. На лінії фронту єдина австрійська українська формація – Українські Січові Стрільці – не могла погодитися з тим, щоби воювати за Австрію, яка провадить пропольську політику в Галичині, із українцями, котрі здобувають автономію. Легіон опинився під загрозою розформування або саморозпуску. В.В. переконав старшин зберегти цю єдину галицьку українську збройну силу, взявши під свій персональний захист стрілецтво. Весною 1918 року Легіон УСС був переданий у Групу архикнязя Вільгельма і виступив у складі австрійських військ на Велику Україну.

Ніхто з Габсбурґів не опинявся так далеко на сході. Херсон, Хортиця, Нікополь…Парадоксально, але головною метою і найбільшим досягненням архикнязя став захист українського населення від каральних дій союзників-німців, які захищали російських поміщиків, що повернулися за Гетьманату.

Читайте: Тарас Прохасько: Політ в окулярах бджоли

У цей період часто виникає слово «бандит».

Слід зауважити, що В.В. воно небайдуже ще з підліткових років. Спочатку генерал, якого В.В. просить охарактеризувати усусів, до яких їде командуючий групи, називає їх бандитами. Згодом В.В. часто згадує цей випадок, розуміючи, що кращих вояків він не зустрічав ніколи в житті. Потім трапляється історія з Махном. Нестор Махно з бойовиками особисто приїжджає до штабу бригади, щоби побачити знаменитого князя Василя Вишиваного. Але не застав його на місці. Після цього В.В. сам вирішив поїхати до знаменитого Махна. Та ж він бандит – спиняли його помічники. Що значить бандит? – казав В.В. – хіба мій предок Рудольф Габсбурґ, якого вибрали цісарем, не був у тих часах бандитом? Але він був індивідуальність, Махно теж індивідуальність… Цього разу вже В.В. не застав Махна на місці. Але щось їх манило одне до одного.

Весь час в поході Україною біля В.В. був його ад’ютант Остап Луцький. Поет, ідеолог «Молодої музи», прихильник мистецтва для мистецтва. Це він навчав В.В. Він відкрив йому ту Україну, яку полюбив В.В., який від дитинства був захоплений ідеалами італійського веризму, культом справжності.

Правдоподібно під впливом Луцького В.В. зробив найбільшу річ, яка можлива у випадку чужинця і цього краю. Він став українським поетом.

Поетом не дуже добрим, але не в тому сенс.

Незручна ситуація виникла тоді, коли у певних колах з’явилася ідея запропонувати В.В. стати монархом України. Йому пропонували очолити повстання проти Скоропадського і самому стати великим гетьманом України. Добре, що В.В. категорично відмовився від такої ролі. Можливо, він міг себе уявити королем української Галичини у якійсь реформованій конфігурації Австрійської імперії. Але надто добре зрозумів, що зовсім не може бути доречним на Великій Україні. Однак ця мало не анекдотична ініціатива назавжди приліпила до В.В. етикетку потенційного володаря України. Сердечні стосунки з українськими політиками зіпсувалися на тривалий час.

Врешті з України січових стрільців на чолі з В.В. усунули німці, яким і австрійські українці, і австріяки лише перешкоджали у здійсненні своєї політики. Легіон зупинився у Чернівцях.

Читайте Тарас Прохасько: Така собі спадщина

У жовтні В.В. відправив Вітовського до Львова, спричинившись надалі до остаточного краху імперії власної родини. Вітовський і стрілецькі старшини переконали українських політиків перейняти владу у Галичині. Найголовніше – випередити поляків. 1 листопада була проголошена західноукраїнська держава. В.В. терміново відправив січових стрільців до Львова. Сам залишився у Чернівцях. Був дуже хворий, ледве вийшов зі шпиталю відпровадити своїх улюблених бандитів на захопленому силою поїзді до Львова.

Вважається, що цілі пів року ЗУНР В.В. просидів приватно у Бучачі.

Чи він усунувся, чи його заховали. В кожному разі, нікому не було потрібно, щоби достатньо самодостатній ерцгерцог переможеної і ліквідованої імперії показувався на високій сцені новонародженої республіки, існування якої викликало сумніви у англо-французьких переможців. Поруч був Остап Луцький.

Цікаве свідчення подає Михайло Голинський. Виявляється, Вишиваний бував у Станиславові, столиці ЗУНР. Далі – за Голинським: «Прийшов полковник Вишиваний до нас у знищеному, витертому плащі, на що ми з Бубелою звернули увагу. …Отаман Бубела сказав, аби я завіз Вишиваного на Діброву оглянути наші кравецькі військові робітні і там наказав кравцям якимсь способом, «на око», взяти міру з плаща Вишиваного, і аби на завтра на 12 годину в полудне привезли цей плащ до нашого бюра…». Там усі схитрували, знявши непомітно мірку з плаща В.В., залишеного на кріслі перед майстернею. Голинський провадить далі: «На другий день точно о дванадцятій в полудне був доставлений … елегантний плащ, який я з ординансом завіз Вишиваному до готелю і передав як дарунок від Секретаріату військових справ. Вишиваний був дуже урадуваний і при цьому здивований, що плащ без міри лежав на ньому, як улитий. Подякував за плащ нам і писемно подякував кравцям, які з цієї похвали були дуже раді і письмо Вишиваного вложили за шкло в рамцях».

«Взагалі Вишиваний був дуже милим і скромним в поведенні. Світлий блондин із синіми очима».

Найпоказовішою фотографією В.В. є знимка, зроблена у січні 1918 у бліндажі в Кадлубиськах. В.В., Шептицький і полковник Гужковський. Знаючи ріст і поставу митрополита, можна уявити собі антропологічні параметри ерцгерцога. А озброївшись сучасними технологіями, цілком ймовірно розшифрувати усі зображення, пришпилені до дощаних стін бліндажа. Очевидно, що їх підбірка є важливим ключем до характеристики В.В.

Нема сумніву, що зовнішня розвідка СРСР знала про всі контакти і переміщення В.В., починаючи із 1922 року…

Читайте Тарас Прохасько: Скажи мені правду, мій добрий козаче

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні