Як київські експедиції шукали у Франківську Польшу та Австрію (ФОТО)

У січні цього року на сторінці Державної науково-будівельної бібліотеки імені Заболотного з’явився відеоролик «Івано-Франківськ – місто для душі». Він складався з добірки старих поштівок і радянських світлин з видами нашого міста. Поштівки були відомі, а ось фото виявилися цікавішими. Зв’язавшись із керівництвом бібліотеки, з’ясували, що в них можна замовити якісні скани світлин. Тож ми зробили замовлення та невдовзі отримали скановані копії. Саме ними ілюстрована ця стаття.

Більшість світлин зроблені у 1970-1980-х роках, але є й кілька давніших. З них і почнемо, пише Іван Бондарев у Репортері.

На першому фото наш залізничний вокзал. Відомо багато його зображень, але тут досить цікавий ракурс. Ще й потужний кам’яний паркан на передньому плані трохи змушує поламати голову, звідки це знімали. Перша думка – до кадру потрапила огорожа сусіднього кладовища. Але насправді військовий цвинтар позаду, а ми бачимо зародження привокзального скверика.

Напис на картці повідомляє, що це «Железнодорожный вокзал и благоустраиваемая привокзальная площадь». Автором проєкту благоустрою був головний міський архітектор Костянтин Горшеньов. Дата зйомки – 1947 рік.

Угорський дебют. Як у Станиславові місяць хазяйнували мадяри (ФОТО)

До війни ділянка перед вокзалом була забудована приватними хатинками. Німці їх усі позносили, тож радянські архітектори лише впорядковували пустир.

Зверніть увагу на майже повне безлюддя. Жодного автомобіля, автобуса чи якоїсь фіри. І це Привокзальна площа, де нині проблема припаркуватись… Щодо цегляної огорожі, то вона ще фігурує на поштівках 1960-х років, але в наступному десятилітті зникає. Напевно, під час чергової реконструкції.

Наступна світлина – єдина кольорова у підбірці. Її у 1956 році зробила фотограф М. Сопацька. Більшість читачів старшого покоління без проблем впізнають тут літній кінотеатр у парку Шевченка. Хоча з самого початку цю дерев’яну споруду будували як головний павільйон сільськогосподарської виставки, що багато років працювала у парку.

В архівній карточці архітектором зазначений А. Шаєрман. Але краєзнавець Зеновій Соколовський у своїй книзі «Архітектори радянського Івано-Франківська» зазначає, що автором проєкту став відомий український зодчий Іван Боднарук. Спеціально його перепитував, і він підтвердив, що головний павільйон – це робота Боднарука.

Далі переносимось одразу в сімдесяті. У 1972 році до нас завітав київський фотограф Ігор Гильбо, який зазнимкував готель «Дністер». Його візит припав на травневі свята, тож весь фасад будівлі заліпили портретами політбюро на чолі з Леонідом Брежнєвим. Залишається поспівчувати постояльцям готелю, яким оцими «образами» позакривали вікна, створивши інтимну напівтемряву у номерах.

Також тут можна добре роздивитися вежу на даху, яка згоріла у дев’яностих під час пожежі. На першому поверсі працювало кафе. Щоправда, воно ще не називалось «Чанахи», а було безіменною філією ресторану «Дністер», що був на другому поверсі.

У 1978 році київський науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури та містобудування відрядив до Франківська цілу експедицію, що мала завдання вивчати цікаві архітектурні зразки дорадянського періоду.

У складі експедиції був фотограф Григорій Логвин – автор численних туристичних путівників, один із засновників музею народної архітектури у селі Пирогово, що під Києвом, ініціатор видання «Історії українського мистецтва» у шести томах.

Подальша розповідь буде базуватись на його фото, які він зробив під час відрядження.

Чергова світлина підписана просто – житловий будинок. Це наріжна кам’яниця на збігу площі Ринок та вулиці Страчених Націоналістів, яка тоді називалась Тобілевича. Вона збереглась, хіба що на першому поверсі функціонує паб «Бочка», а тоді діяло ательє з пошиву взуття. Воно й зрозуміло – легка промисловість давала на-гора продукцію, що мало чим відрізнялась від ортопедичного взуття. Тож охочі виглядати більш-менш стильно мали можливість пошити собі капці за індивідуальним замовленням.

А ще ця світлина цікава тим, що на ній можна добре роздивитися маскарон на фронтоні з боку площі Ринок. Під час останнього ремонту кам’яниці його заліпили, тож, якщо власники комерції раптом вирішать його відновити, то мають від чого відштовхуватись.

Пройшовши трохи далі, фотограф зафіксував будинок на вулиці Колгоспній, 13, нині – Тринітарська. Це колишня кам’яниця Францішка Гуравського – власника першої парової лазні Станиславова. Вона мало змінилась, хіба що нині додався вхід до підвалу, де довший час працювала кав’ярня «Корал». Вулиця називалась Колгоспною не просто так. За кілька метрів далі починався Колгоспний ринок, де нині діє речовий базар «П’ятачок».

Некрополь у Франківську, який не став другим Личаковом (ФОТО)

Якщо на поштівках Івано-Франківськ виглядає парадним та офіційним, то на старих фото можна побачити його справжнім, відчути ритм тогочасного життя. Дуже цікаво розглядати людей на вулицях міста. Зверніть увагу на хлопця у светрі, чорних штанях і білих сандалях. Вони явно не з ательє індпошиву взуття. По центру композиції стоїть дерев’яний кіоск. Якщо збільшити зображення, то можна розібрати, що це «Їдальня № 3». Дивно, але з їди на вітрині лише пляшки з пивом. Хоча, недарма ж його називають рідким хлібом?

А потім пана Логвина занесло на стометрівку. Хоча тоді вона ще не була стометрівкою, тому серія світлин підписана просто – вулиця Радянська.

Знайомство з головною вулицею міста почалося з будинку № 30, де донедавна діяло культове кафе «Каравай». Але у далекому 1978 році «Каравая» ще не було. Ліворуч містився магазинчик із промовистою назвою «Пиво-Вина», а на місці кав’ярні працювала крамниця «Молоко».

Якщо придивитись, то за рогом стоїть штабель залізних ящиків для скляної тари. Стіни «молокомаркету» були викладені білою кахельною плиткою, що придавало закладам торгівлі схожість із громадськими вбиральнями. Але народ щодо дизайну тоді був не вибагливий.

Цікавою є проїжджа частина. Посередині був асфальт, але обабіч тягнулася стара австрійська бруківка. Що це – брак бітуму чи шана давнині?

Типова коробка нинішньої податкової інспекції Логвина не зацікавила, тому він одразу перейшов до кам’яниці Домбровського – вулиця Незалежності, 18. Сьогоднішні бутіки якось не затримуються у пам’яті, натомість старші люди пам’ятають, що колись там була крамниця «Музична література».

Але перед нею приміщення займала крамниця «Риба і консерви», а трохи далі – магазин «Ковбаса». Зазираючи у вікна, можна збагнути особливості інтер’єру радянських торгових закладів. Біля входу стіни викладали чорною плиткою, а середину й вітрини облицьовували вже знайомими білими кахлями.

Трохи далі, ближче до перехрестя із вулицею Шашкевича, містилась крамниця «Веселка», де продавали сувеніри. Франківськ хоч і був закритим для іноземців містом, але внутрішні туристи сюди часто навідувались. Бо ж, як не крути, а Карпати близько.

За перехрестям стояла будівля дитячої бібліотеки – колишнього міщанського казино. На торцевій стіні висить афіша, що закликає трудящих купувати облігації 3 % позики, а нижній поверх кам’яниці займає аптека. Це колишній фармацевтичний заклад «Під срібним орлом», що відкрився у 1912 році та був шостою аптекою Станиславова.

Втім, найцікавіше тут ховається на маргінесах. По-перше, ще стоїть великий готель Камінського, який завалять у 1993-му, а у двотисячних спорудять «Укрексімбанк».

По-друге, вулиця Радянська на той час ніби не була пішохідною, але народ сміливо гуляє проїзною частиною і з транспорту видно лише один припаркований «жигуль». Можливо, по вихідних вулицю перекривали? А може, машини їздили лише до перехрестя з Шашкевича?

Свою подорож майбутньою стометрівкою фотограф Логвин завершив біля готелю «Київ». З вивісок першого поверху можна зрозуміти, що там працювало кафе «Білий камінь», а поруч містився ресторан. Взагалі-то, ресторан був на другому поверсі й називався «Київ».

Але у 1975 році його закрили на капітальний ремонт, а, щоб люди мали де відпочивати, в підвалі обладнали «тимчасовий» ресторан «Скелю». Ремонт затягнувся надовго і завершився лише у 1985. Тоді «Скелю» понизили до рангу кафе та перейменували на «Кристал». Не одне покоління франківців ласувало там збитими вершками та морозивом.

Шкода, що під час пандемії коронавірусу заклад закрився. Тим паче, що і в «Кристалі», і в сусідньому «Білому камені» інтер’єри робив відомий художник Опанас Заливаха.

Далі буде…