18 травня – є днем трауру в історії кримськотатарського народу.
В цей день 1944 року жінок, дітей, інвалідів війни, ветеранів та людей похилого віку зігнали до товарних вагонів, та відправили за кілька тисяч кілометрів від рідної домівки.
Радянський уряд депортував кримських татар нібито через співпрацю з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни.
Депортацію провели за три дні. 18-20 травня 1944 року агенти НКВС ходили від хати до хати, збираючи кримських татар. Під дулами автоматів їх саджали у вагони для перевезення худоби. До проведення операції задіяли понад 32 тис солдатів НКВС.
За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі.
Зі спогадів тих, хто пережив депортацію:
«Вранці замість привітання добірна лайка і запитання: трупи є? Люди за померлих чіпляються, плачуть, не віддають. Солдати тіла дорослих викидають у двері, дітей — у вікно…»
«Медичного обслуговування не було. Померлих виносили з вагона і залишали на станції, не даючи ховати».
«Про медичне обслуговування й мови не могло бути. Люди пили воду з водойм і звідти ж брали про запас. Воду кип’ятити можливості не було. Люди почали хворіти дизентерією, черевним тифом, малярією, коростою, воші мучили всіх. Було спекотно, постійно мучила спрага. Померлих залишали на роз’їздах, ніхто їх не ховав».
«Через кілька днів шляху з нашого вагона винесли померлих: стареньку і маленького хлопчика. Поїзд зупинявся на маленьких полустанках, щоб залишити померлих. … Ховати не давали».
У телеграмі НКВС на ім’я Сталіна йшлося про те, що було виселено 183 155 осіб (не враховуючи солдатів армії, яких було відправлено на спецпоселення після демобілізації 1945 року). За офіційними даними, в дорозі загинула 191 людина. Більшу частину було депортовано до Узбекистану (151 136 осіб) та прилеглі райони Казахстану (4 286 осіб) і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АРСР (8 597 осіб), на Південний Урал і в Костромську область.
4 липня 1944 року НКВС офіційно поінформував Сталіна про те, що переселення завершено. Однак незабаром після цієї доповіді НКВС з’ясував, що один зі своїх підрозділів забув депортувати людей з Арабатської стрілки. Замість того, щоб готувати додатковий трансферт в поїздах, НКВС завантажив сотні кримських татар на старий човен, доправив його до середини Азовського моря, потопив корабель, втопивши всіх людей в ньому 20 липня. Тих, хто не тонув, добито кулеметами.
Під час цього масового виселення, радянська влада конфіскувала близько 80 000 будинків, 500 000 голів великої рогатої худоби, 360 000 соток землі і 40 000 тонн сільськогосподарської продукції, які залишились після кримських татар.
Радянська пропаганда намагалася приховати переміщення населення, стверджуючи, що кримські татари нібито «добровільно переселилися в Середню Азію». По суті, Крим піддався етнічним чисткам. Під час сталінського правління, нікому не дозволялося згадувати, що цей етнос колись існував в СРСР.
Масове повернення на батьківщину кримських татар почалося лише наприкінці 80-х років. Здавалося, що нарешті настав мир і можна спокійно і вільно жити на рідній землі. Але у 2013 році кримська земля вкотре стала об’єктом зазіхань Росії, а кримські татари піддаються репресіям.
Напередодні 70-ї річниці виселення кримських татар з Криму, 16 травня 2014 року указом виконувача обов’язків Президента України Олександра Турчинова, 18 травня визнано Днем боротьби за права кримськотатарського народу.
12 листопада 2015 року постановою Верховної Ради України 18 травня визначено Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Comments are closed.