Часи явної боротьби за те, щоб прогодуватися, помалу відходять. Та є і зворотний бік учорашньої проблеми.
Як біолога і еколога мене дратує, як казали в радянські часи, хижацька експлуатація природних ресурсів в Україні. Я розумію, що це етап розвитку кожної країни, та мені шкода, що в нас це тепер так не врегульовано, пише Тарас Прохасько у колонці на НВ.
Тішить, що часи явної боротьби за те, щоб прогодуватися, помалу відходять. Тобто відсоток людей, які покладають на це всі свої сили, стає щоразу меншим – наразі люди ситі. Та з іншого боку, дратує такий уже патологічний консюмеризм: тотальна ідеологія, філософія і практика споживацтва, що насправді перетворилась на головний інтерес для більшості українців. Очевидно, що люди стали заможнішими. І в кожному разі те, що у всіх сенсах називається купівельною спроможністю – і можливості купити, і пропозиції – виросли не до порівняння.
Тішить, що немає голоду чи нестачі, але я маю на увазі й зворотний бік: у дуже багатьох випадках кожна окрема людина ставить споживацтво в основу своєї філософії буття, це стає найцікавішим для неї. Всі стремління і бажання зводяться до вибору і досягнення речей споживання, в тому числі у філософії та практика саморозвитку. Хвиля самовдосконалення тепер присутня на всіх рівнях, але найчастіше в її основі також лежить споживання – споживання більшого.
До теми: Тарас Прохасько: Не бійся ножа, а зважай на вилку
Ще одне, і це також світова тенденція: мене дратує, що стає усе більш помітним відрив від культурної традиції, чи її переривання. Я не про коляду чи вишиванки. Йдеться про величезний перелом, коли навіть вчорашнє вже є нецікавим, а відповідно і незнаним, в тому числі в академічному середовищі чи галузі освіти та науки.
