Музика впевнено посідає друге місце після мовчання, коли йдеться про те, щоб висловити невимовне. Приблизно таке написав колись Олдос Гакслі. Андрухович
А ще всім олдосам (на зразок мене) завжди подобався вислів Френка Заппи про те, що писати про музику – це як танцювати про архітектуру. Хоча, не зайво зауважити, дослідники досі сперечаються, хто справжній автор цієї нетлінної ідіоми. Френк Заппа, Елвіс Костелло? Комедійний актор Мартін Мул чи, може, сам Іммануїл Кант? – – пише Юрій Андрухович у своїй черговій колонці на порталі Збруч.
Байдуже хто. Музика остаточно перестала бути єднальною мережевою цінністю. Далеко позаду лишилися часи, коли за назвами гуртів або ж іменами солістів ми безпомилково визначали, хто свій, а хто чужий. Найкраще було відразу, надовго не відкладаючи, знаходити собі спільників, а з ними і зближення, симпатії, любовні зв’язки. Тож на самих початках знайомства варто було спитати вголос про найважливіше: «Яку музику слухаєш?». Відповідь визначала все подальше. Лише кілька імен, назв – і все починалося. Чи навпаки – закінчувалося. «У тебе вся АBBА?» – спитала вона, і цього вистачило, щоб я перестав думати, ніби закоханий у неї. Жодної АBBА в мене принципово не водилося.
Різноманіттям наші смаки не грішили, тож і списки захоплень були надзвичайно лаконічні – від п’яти до десяти позицій, не більше. Зате яких!
Читайте: Юрій Андрухович: Не кожен той фашист, кого розстріляють антифашисти
Тепер усе не так. Музики стало так багато, що вона порозпадалася на цілком крихітні сегменти, які між собою взагалі не перетинаються – майже як ідеально паралельні світи. Мабуть, Елтон Джон, який нещодавно відвідав Україну (втім, не для концерту, а шопінґу), є останнім з динозаврів шоу-бізнесу, якого знають усі. Музичні телеканали перелаштувалися на ріаліті-шоу й безкінечні вервечки серіалів. Продажу дисків практично немає. Концертів теж малувато. Стабільно добре себе почуває лише воскреслий вініл, і хоча б у цьому я бачу позитивну перспективу. Але ж вініл не для прогулянок, а для дому.
Я пам’ятаю часи, коли з’явилися перші мобільні телефони і всі меломани (а радше ті, хто такими себе вважає) відразу кинулися ставити на дзвінок улюблену музику. Були й такі, що потім навмисно довго не брали слухавки, даючи оточенню, а може, інколи, й самому собі, насолодитися тією своєю мобільною музикою максимально довго. Який-небудь classic rock, як-то «Pink Floyd» чи «ZZ Top», лунав то там, то сям, і я одразу вловлював, з ким маю справу. Пригадую так само і продовження тієї епохи: коли з’явилися телефони з підтримкою wav і перші цифрові плеєри. З них музика зазвучала гучніше й довше. Крізь навушники випадкових попутників, перехожих, а часом і своїх читачів я часто вловлював знайомі похрипування Тома Вейтса (адже всі, хто любить читати добрі книжки, обов’язково любить і Тома Вейтса). Я відчував незриму присутність Нори Джонс, Еммі Вайнгауз, Девіда Бові, «Radiohead», «Clash», «Franz Ferdinand» – ще трохи згодом, на початку 2000-х.
Читайте: Нищук пропонує за держкошт екранізувати Андруховича
Бачити людину у правильних навушниках означало бачити свого потенційного однодумця. Бо хто витрачатиметься на ґаджети з їхнім мегашвидким застаріванням, щоб слухати таке, наприклад, лайно, як російський рок? Не кажучи про дещо гірше лайно – російський шансон? Для цієї когорти меломанів існують караоке, маршрутки і решта публічного простору. Нам же, адептам Іншого, технічний прогрес подарував навушники! А з ними і змогу жити у не залежному від навколишнього совкового звучання музичному потоці.
Як рятували вони моє життя в дев’яності! Тож і в усі пізніші десятиріччя я з мимовільною повагою дивився на молодих людей у навушниках. Здавалося, що в навушниках можна слухати лише прекрасну музику. Який придурок слухатиме в навушниках шансон, якщо той усе одно псує повітря з усіх можливих зовнішніх динаміків?
Читайте: Юрій Андрухович: Прекрасний Роман
Але от з’явився bluetooth, а з ним і портативні звукові колонки. І тут почалось! Ти звик слухати музику на лайно-радіостанціях? Keep calm, тепер є bluetooth-колонки з FM-тюнером. Хтось казав, що у тебе в телефоні новий альбом Олега Винника грає занадто тихо? Bluetooth-колонки у поміч! Зашвидко сідає батарея, коли слухаєш музику? Тримай Bluetooth-колонку з вмонтованим powerbank!
Тепер, коли всі довкола змушують мене чути їхню музику через кляті bluetooth-колонки чи навушники Porta Pro з радіусом у п’ять метрів звучання, я зрозумів, яким недосконалим може бути наш світ.
Читайте: Юрій Андрухович: Політ Васілія
Я не очікував від молоді такої катастрофи. Навпаки – я був упевнений, що вони вже давно слухають значно кращу музику, ніж ми колись. Чесно кажучи, я не вірив, що може бути краща, однак я вірив у молодих, тобто у прогрес. Але вони вийшли на вулиці зі своїми колонками – і всі почули те лайно, яке вони слухають. І навіть не в сенсі що гучніше, то драйвовіше. А просто щоби, як в авті, перекрити стукіт гідрокомпенсатора. Пересилити стукіт з-під капота – і все. Байдуже чим.
