Як вже цивілізація намагається заперечити, зменшити або принаймні витіснити із масової свідомості природні закономірності і феномени, пробуючи продовжити і доповнити акт світотворення, а від весни нікуди не втекти.
І весняні вибори, тобто вибори, які відбуваються навесні, мають свої особливості, зумовлені невидимим підґрунтям сонячного циклу, пише Тарас Прохасько у своїй черговій авторській колонці на порталі Збруч.
І навіть те, що люди відразу розділяються на два великі стани – тих, які вийшли із скорочених світлових днів з нездоланною втомою і апатією, і тих, кого охоплює незбагненне загострення активності, – не є визначальним. Визначальним є те, що і одних, і других переповнює відчуття того, що от тепер починається нове життя. Це почуття неможливо оцінити раціонально. Коротка пам’ять ще цілком заповнена враженнями темності, холоду, знерухомлення, закляклості, закінчення минулорічних припасів. У далекій пам’яті, як зі сну, пробігають невиразні благі фрагменти спогадів про благість минулих весни і літа, яких, може, і не було через цю зиму, але є надія, що буде ще краще після кінця зими. Здається, що від твого ентузіазму залежить незворотність весняних змін: відкинув шалик, зняв шапку, перестав аж так палити, з’їв зелену цибульку…
Весняні вибори надзвичайно, надзвичайно гормональні. Уявлення про природні зміни, цьогорічну весну, про з’яву інших кольорів і запахів на гормональному рівні переносяться на абстрактні поняття, які завдяки цивілізації чинні триваліше, ніж сезон. Як казали мої ровесниці тридцять років тому – зов сільнєє разума. Тому думати, що це винятково ти думаєш, навесні некоректно. Якщо не опанувати прагненнями, то принаймні їх вирізнити – тільки так вдасться здаватися собі аналітичним.
Сезонна залежність стає ще виразнішою, коли передвиборчі тижні збігаються з передвеликодніми. Воскресіння, історія Христа діє на наших теренах навіть на тих, хто про це мало що знає. Це також належить до невидимих фундаментів, на яких тримається усе, що має людське походження. Вміщаючись на одному фундаменті, можна вибудувати навіть таку метафору, що у цих весняних виборах є дуже багато спільного з передвеликодною сповіддю.
Як у передвеликодній сповіді, у виборах беруть участь і ті люди, для яких ці акти є єдиним підтвердженням легітимізації ладу, що кристалізується довкола символу. Але, вірячи у власну вагу підтримки обраного символу, варто пам’ятати, що все закінчується персональним іспитом совісті. На виборах, як і на сповіді, важливим є не стільки те, які свої гріхи ми визнаємо, а передовсім те, наскільки ми віддаємо їх на не свою, вищу відповідальність. Наскільки каяття і розрішення впливає на наміри і практику прийняття і повторення властивих і потрібних нам гріхів.
Світська влада, символи якої ми обираємо, чимось подібна на таїнство священства. У ній також важливими є не персональні характеристики сповідника, а наше визнання таїнства сповіді і символу віри. Щоправда, обираючи, ми на короткий момент самі стаємо тими, хто гріхи вислуховує, приймає і призначає покуту. Так само не знаючи, які з них повторяться.
А поза тим – тільки дарована свобода. За яку так чи інак доводиться відповідати щасливістю або нещасливістю, які залежать тільки від міри внутрішнього спокою, породженого спроможністю до вирозумілої сповіді.
Comments are closed.