43-річний коломиянин Роман Белінський з 2020 року воює у 14 окремій механізованій бригаді. Повномасштабне вторгнення зустрів біля кордону з білоруссю. Через чотири дні вже тримали оборону Києва. Далі був Миколаївський і Запорізький напрямки. Саме тут у травні минулого року Роман отримав тяжке поранення. Він втратив око, частину щелепи, отримав численні осколкові ураження. А потім вісім місяців лікування й численні операції.
Нині Роман підтримує себе й побратимів, а ще тренує дітей у “Центрі підтримки Захисників України” у Коломиї, пише Репортер.
Починати треба вже
У Центрі Роман працює уже третій місяць. Він створений ще у 2016 році для підтримки ветеранів війни та їхніх дітей. Але нині усі ветерани, каже Белінський, на фронті або по лікарнях, тому займаються діти.
Приходять і діти просто з вулиці, це мені подобається, – говорить Роман. – Думаю, що краще їх залучити до спорту, ніж вони будуть десь вештатися та здобувати негативний досвід. Вони тут усі спілкуються та займаються.
Роман сам спортсмен, свого часу займався боксом. Має чимало друзів, майстрів спорту, чемпіонів. Хоче їх також залучати, адже підготовка має бути фахова. Хоч зал маленький, але вважає, що можна організувати відкриті уроки і це також буде ефективно.
Усі тутешні спортивні знаряддя свого часу зробили атовці. На жаль, половини з них уже нема в живих. Ініціатором цього всього був Мирон Забарило. Потім Андрій Спіров і Андрій Криштафович розвивали це, вклали сюди багато праці. Нині обоє продовжують воювати.
У Кубаївці має відкритися Центр військово-патріотичного виховання і допризовної підготовки імені Мирона Забарила, – розказує Роман Белінський. – Там буде цілий табір, змагання Джура, смуга перешкод, буде бомбосховище для безпеки дітей. Вже працюємо над цим.
Роман впевнений, що треба готуватися й тренуватися, бо ворог нікуди не подінеться.
Україну в спокої ніхто не лише, – говорить Белінський. – Пройде десяток років, поки ми виховаємо покоління, яке буде свідоме, буде підтримувати національну ідею, знати культуру, державну символіку, історію своєї нації. Яке буде дотримуватися закону, не буде порушувати моральних та етичних цінностей. Буде знати мистецтво і буде всебічно розвинуте. І починати треба вже.
У нас нема іншого виходу
За словами Белінського, саме спорт закладає дух боротьби, а свідомість – книжки й освіта. Тому тут, у центрі в Коломиї, старається працювати комплексно.
Спортсмен якщо не розвинутий духовно, то він дикий, – каже Роман. – Боксер має вміти читати противника. У нього мусить бути якась логіка. А логіку виробляємо з чого – книжок і вчинків, з яких ми робимо висновки. Усі спортсмени мають розвиватися, воїни мусять розвиватися, бо немає тупого воїна. Якщо він тупий – він м’ясо.
Роман пройшов не одне навчання і готовий ділитися досвідом й бути інструктором у новому центрі в Кубаївці. Розказує, що вже подбали про засоби для тренування й закупили рушниці для лазертагу, макети різної зброї.
Читайте також: Та жити буду! Коломиянин Юрій Фурик після ампутації планує знову тренувати дітей
Усе, аби дати людям допризовного віку свідомість, аби вони освоювали це вже, і коли їх покличуть на фронт, вони були готові – і психологічно, і практично, – каже Роман Белінський. – Бо дивімося правді в очі – війна скоро не закінчиться. Розуміємо, що це все печально і так не мало б бути. Але в нас немає іншого виходу.
Зібралися, залетіли, розбили
Роман за фахом юрист, але, зізнається, ніколи правником не працював. Багато років був за кордоном, а у 2020-му вирішив спробувати себе у війську і, каже, пішло.
Хоч спершу було важко, але добре себе зарекомендував, – згадує Белінський. – Півтора місяці навчання на полігоні, а потім поїздка у зону АТО. 2 батальйон 4 штурмова рота 14 бригада. Потім став командиром СП – спостережного пункту. Мені дали у підпорядкування 8 людей і БМП. Ні одної втрати, ні одного прориву.
ООС і нинішня війна – не до порівняння, каже Роман. Згадує, як під Києвом ледь не чухав пузо ворожого гелікоптера К-52.
Думав, що нам там капець, – пригадує військовий. – Нас бомбили з усього, з чого лише можна було. Але ми 11 днів протрималися, відбилися, виявили всі ворожі позиції, і нас вночі поміняла «десятка». А нас відправили в Миколаївську область.
Під Миколаєвом мали багато втрат. Каже, як тільки приїхали у Первомайськ, їх зустріли “гради”.
Ми тільки за Новомиколаївку втратили стільки народу, що через півтора року по ексгумації хлопців поховали, – розказує Роман. – Потім нас кинули на інший напрямок, а потім Гуляйполе, де мене й “стопорнуло”. А пацанів далі ще потріпало під Ізюмом.
У Романа позивний – «Космос». Такий дали ще у 2020 році. Бо, як каже, «був безбашенний і завжди вперед, вперед».
Я старався вберегти особовий склад і це вдавалося, поки я не був поранений. Були у нас поранені, але вбитих не було, – говорить Белінський. – Втрати почалися, коли я отримав поранення майже не сумісне з життям. Але Боженька мене спас. Певно, дуже батьки молилися. Моя мрія, коли закінчиться війна, поїхати по могилах побратимів і віддати воїнам шану. У нас з роти в живих лишилося 5 людей.
Читайте: Тату-майстер, який став бійцем франківської тероборони: «Зараз тризуб не військовому не наб’ю»
Роман нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни». Їхня група врятувала розвідників, які потрапили в оточення на Запоріжжі, – 12 людей.
Правда, вийшли 11, один загинув, – розповідає Белінський. – Але ми їх врятували. Ми не працювали за медалі, нам вони не потрібні. Приходять пацани: «Треба помогти». І ми зібралися – група, залетіла, розбила. Спали біля трупів по п’ять діб. Це нормальне явище на війні.
Взяла за руку
Поранення Роман отримав 15 травня. Того дня, каже, вони прийняли три бої. Танк влучив по їхніх позиціях. Роман втратив око й частину щелепи, отримав численні осколкові ураження. Вісім місяців провів у госпіталях Дніпра, Запоріжжя, Черкасах та Івано-Франківську.
У Франківську він став одним із 35 пацієнтів американсько-української хірургічної місії, яка працювала в обласній лікарні. Його операція тривала близько 10 годин і була однією з найскладніших. Тривале лікування чекає попереду.
Ще назад будуть вирізати усі пластини, голову будуть вскривати третій раз, – говорить Белінський. – Я вже нічого не хочу. Але Бог сказав, що мушу зробити якусь роботу і лишив мене живим.
Роман каже, що його тримає ця справа у центрі, бо хоче помагати побратимам, тренувати дітей. А ще – кохана жінка Галина. Розказує, що Галина просто підійшла до нього на вулиці і взяла за руку. Сказала, що сподобався. Вони вже три місяці разом.
Роман і Галина мріють зробити реабілітаційний простір. Це буде хатина у Космачі, аби військові самі чи з рідними могли кілька днів побути у спокої, серед природи. Вони обоє самі багато бувають у горах.
До речі, молодша сестра Романа – Зоряна Белінська їздить на фронт як лікар-волонтер. Вона судинний хірург в обласній лікарні. Роман з гордістю розказує за неї. Каже, вона там військовим говорить, що її брат – також воїн.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.