До Франківська завітала команда київських активістів з «Доступно.UA», що моніторить різноманітні заклади на доступність для людей з інвалідністю.
Дмитро Щебетюк, Наталя Павленко і Денис Заєць приїхали, аби дослідити проблеми інфраструктури в місті та разом із активними франківцями визначити, що треба покращити, пише “Репортер”.
Від акцій до дій
Розмовляємо у громадському ресторані Urban Space 100 – одному з небагатьох, що можуть похвалитися наліпкою «Доступно.UA рекомендує». Її дають закладам, які є повністю доступними і зручними.
«Класно, коли є такі, – каже Наталя Павленко. – Але навіть якщо заклад у чомусь недоступний, наприклад, є дві сходинки при вході, то можна попросити про допомогу, подолати їх і всередині виявиться, що все супер. Ми намагаємося донести, що доступність – відносна».
«Ми завжди працювали у двох напрямах – ментальні зміни та зміни інфраструктури, – говорить Денис Заєць. – У грудні минулого року ми вперше у Києві провели форум інклюзивності, на якому зібрали людей з інвалідністю, громадські організації, представників влади – понад 200 людей. І після форуму з’явився запит, що такі заходи потрібні і в регіонах».
Таким чином виникла ідея загальноукраїнського проекту. Скільки вдасться охопити міст, поки що невідомо. Це залежатиме від того, яке фінансування вдасться знайти.
Візит до Франківська – одна з поїздок, що допоможуть підготуватися до нового проекту. За два дні Дмитро, Наталя і Денис планують максимально обійти центр, зокрема ті місця, атракції, заклади, які вважаються культовими для гостей міста.
«Сьогодні ми досліджуємо, яка ситуація на місцях, налагоджуємо контакт з активістами і представниками маломобільних груп населення, які зацікавлені у зміні та покращенні інфраструктури. А вже в ході проекту будемо разом взаємодіяти і змінювати ситуацію, – розповідає Дмитро Щебетюк, один із засновників «Доступно.UA». – Про проблеми говоримо достатньо, але ніхто нічого не вирішує. Тому нафіг акції. Після обговорення з громадою та цільовою аудиторією треба, щоб вони взяли на себе відповідальність вирішити одну з нагальних потреб в місті. Також добре залучити владу – скоро вибори і вони мали б хотіти вкладатися. Та навіть якби вони цього не хотіли, ми і без них змінимо».
Це стосується всіх
Наталя Павленко пояснює, важливо, щоб до змін була залучена громада. Адже знайти грант чи інше фінансування може будь-хто. Але якщо на це немає запиту зсередини, це не будуть цінувати.
До теми Марцінків хоче, щоб люди з інвалідністю розповіли комунальникам про доступність у місті
«Можна зробити пандус, та якщо він не потрібен, ним не користуватимуться. Без зацікавлених людей не вдасться зробити щастя, – каже Наталя. – Людям треба різне, інколи вони навіть самі не знають, що саме. Наприклад, кажуть про доступний парк, але немає, як до нього дістатися, бо нема низькопідлогового транспорту. Це як сніжна лавина – чіпаєш її і лише так виходиш на те, що справді потрібно».
Активісти з «Доступно.UA» хочуть, аби вдалося залучити побільше міст, щоб були різні кейси – де долучилася громада, де гроші дала влада, а де долучився бізнес. Кажуть, проект не лише про пандуси – про будь-які реальні зміни для полегшення пересування.
«Пониження, пандуси і світлофори потрібні не лише людям на візках. Нині ми інвестуємо у своє майбутнє, бо колись у нас будуть діти, потім ми зістаримося, – говорить Щебетюк. – Складно зробити все місто доступним. Треба почати з меншого, аби побачити, як це може бути. І, на мою думку, правильніше зробити щось у центрі, ніж людині на околиці допомогти дістатися центру. Бо який у тому сенс, якщо в самому центрі їй неможливо пересуватися?».
Дмитро каже, це не питання лише громади чи бізнесу. Це має робити влада. А найкраще – коли є взаємодія і злагоджений план, коли місто, наприклад, забезпечує низькопідлогові маршрутки, а активісти – парк.
Читайте У франківській міській лікарні зроблять універсальний дизайн за 150 тисяч гривень (ФОТО)
«Потрібно брати до уваги невидиму цільову аудиторію – батьки з дітьми, бабусі та дідусі, – додає Дмитро Щебетюк. – Але таку аудиторію треба витягти – змінювати свідомість людей і наштовхувати їх на дію, і вони самі мають говорити. Це всіх стосується, насправді. У Франківську класна громада. Є що і з ким робити. Ми маємо надію, що у Франківську забахаємо щось разом».
Це не особливі потреби – це норма
Дмитро розповідає, як піднімався на ратушу у Франківську та у Львові: «У Франківську на оглядовий майданчик ми підняли Христину Сирову. Під ратушею ловили охочих допомогти. Оскільки ми не питали дозволу в адміністрації, то вони прийшли, вже коли ми були наверху. Нас попросили наступного разу таке погоджувати. Але якби ми погоджували, то нас би не пустили. І це проблема людей з інвалідністю в Україні – вони спершу запитують, чи можна, а треба йти і брати. Бо насправді можна, чому ні?».
Каже, персонал при потребі охоче допомагає, більше проблем з адміністрацією. І якщо перші рази зустрічають з дивними питаннями «Чому ви прийшли, у нас сходинки, немає умов, ми турбуємося про вашу безпеку». То вже на п’ятий раз персонал знає, як допомогти.
«Все можна вирішити на місці. І люди з інвалідністю самі інколи не знають, як їм треба допомогти, – говорить Дмитро. – Якщо одразу сказати: «Все гаразд, мені треба те й те», тоді і персонал не вагається. Так і з таксистами. Вони не хочуть брати людей на візках. Але я просто відчиняю двері і починаю пересідати, прошу допомогти мені з візком – він легко складається в будь-яку автівку».
Каже, навіть чинних державних будівельних норми (ДБН) забудовники нині не дотримуються або взагалі трактують по-своєму. Хоча й вони є застарілими. Адже у Європі ДБН значно зручніші – є поняття універсального дизайну, коли до входу будівлі не треба сходинок і пандусів, а зайти може кожен.
«Коли будують споруду чи відбувається реконструкція, потрібно запрошувати цільову аудиторію і питати у громади, чи їм це зручно, – розповідає Дмитро. – Ставлять пандуси, які ніхто не перевіряє, і потім ними неможливо користуватися. Буває, що й адекватні архітектори не задумуються, що кут нахилу ненормальний. Або просто кажуть: «У нас люди з інвалідністю не житимуть». Переробити все, звісно, складно. Але принаймні можна контролювати те нове, що будують чи реконструюють. Якщо у громадських активістів буде важіль впливати, тоді власники бізнесів знатимуть, що краще зробити одразу добре, ніж потім переробляти».
До теми Комунальники: Івано-Франківськ стає еталоном за рівнем доступності (ВІДЕО)
Дмитро Щебетюк розповідає, що міст, в яких немає проблем, – немає ні в Україні, ні в світі. Та все ж відзначає Вінницю, де є активна громада, готова брати на себе відповідальність, і хороша взаємодія з владою. Каже, що ГО «Гармонія» у Вінниці контролює всі будови та реконструкції, тож архітектори змушені з нею рахуватися.
«Потрібно не боятися брати своє. Багато хто обмежений вже у свідомості, правах і рівності і думає, що це їм не належить, – говорить Дмитро Щебетюк. – Якщо ця людина зайшла, то і я теж маю мати змогу туди зайти і потрібно це вимагати. І це ніякі не особливі потреби – це нормально мати змогу потрапити в будівлю, в яку можуть потрапити інші».
Comments are closed.