Другий Святий Вечір та Водохреща: традиції святкування

Традиції вечора “Голодної куті”, або як ще його називають надвечір’я Богоявлення або другий Святий вечір, традиційно відзначають 18 січня.

Звечора і до півночі, в ніч на величне свято Йордан, 19 січня, православні та греко-католицькі християни вдруге збираються за різдвяним столом, пише 24 канал.

Другий Святий вечір, який відзначають також називають і Щедрим вечором. А 19 січня всі українці святкують Хрещення Господнє – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу.

Традиції другого Святого вечора

Якщо на свято Василя, 14 січня, щедрувальники-хлопці обходили з піснями оселі, то в цей вечір варто чекати дівчат-щедрувальниць. На Старий Новий рік жінкам та дівчатам взагалі заборонялося ходити в гості, або ж принаймні відвідувати чужу домівку раніше, ніж до неї зайшов чоловік.

А всі походи дівчат з піснями за давньою традицією відбуваються після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Що ж до самої щедрівки, то вона цікава тим, що робить натяк на стародавній поганський звичай наших предків — приносити в жертву волів (“виженемо рогача…”).

Кожний із щедрівників колись носив з собою цілий оберемок гілок ліщини, що означало, коли щедрувальників сказав добрі слова господарю, то той виносив пригорщу вівса, намоченого у воді, і висипав його щедрівникові в торбу. А щедрівник у свою чергу давав ґазді гілку ліщини, який вважався найкращим “на розплід”, а сама гілка ліщини мала чародійну силу берегти худобу від “усього злого”.

В переддень Водохреща всі християни йдуть в церкву святити воду. Перед цим вони квітчають посуд — глечики, пляшки, баньки — різним оздобленням. Зазвичай це може бути “безсмертник” або сухі васильки — “щоб Бог милував від злої напасти”. Вода, освячена в надвечір’я Богоявлення — “вечірня вода” — вважалася святішою, ніж на Водохреща, і вона “згидлива на всяке лихо”.

Після освячення священником води, люди несуть її у свої домівки. Батькові ж прийнято брати посудину з свяченою водою і кропилом кропити усіх присутніх у хаті, примовляючи: “Дай Боже, і на той рік діждатися”.

Далі він іде кропити в сінях, у коморі та навколо хати. Іноді, — як де ведеться, — господар ще міг кропити тварин свяченою водою, промовляючи: “Во Йордані крещающуся Тобі, Господи”. Молодший син також може брати в руки три пироги та йти вслід за батьком. Перший пиріг він залишає в сінях, другий — в коморі, а третій — на дворі.

Існує також ще звичай малювати на дверях та вікнах хрестики, які були захистом для домівки та оберігали від нещасть. Колись у давнину такі хрестики робили із соломи, а згодом почали вирізати з паперу, потім малювали їх крейдою. Такі хрестики повинна була мастити господиня або старша дочка, щоб зберегти будинок від нечистої сили.

Також існували звичаї, що господар або хлопчина, який також мав право малювати хрести на кутах будинку, після кожного хреста повинен був відкусити від пирога хоч маленьку частинку і з’їсти. В інших розповідях йшлось про те, що навколо будинку обносили лише пиріг, а після кроплення вся родина сідала за стіл, розподіляла його і з’їдала, примовляючи: “Дай, Боже, всього доброго нам і дітям нашим”.

Допоки надворі не стемніло і ще не почалась Свята вечеря, господиня світить лампу — “щоб кури неслися”. Ще в цей день не можна кликати курей голосно, бо як почує зла сусідка і промовить: “Твої кури, мої яйця”, кури не будуть нестися. Також християни здавна вірили, що на Щедрий Вечір, так само, як і на перший Святий вечір, за старим народнім віруванням “тварини людською мовою говорять”, але підслухати цю мову гріх, і за це може покарати Бог.

Що ж до самої другої Святої вечері, то як і у вечір перед Різдвом, вся сім’я стає на коліна перед образами та молиться Богові. Помолившись, господар сам сідає до столу і запрошує сідати всіх у хаті присутніх.

На самий святковий стіл, як і на перший Святий вечір, намощують сіна, кладуть зубці часнику по кутах та застилають все скатертиною, щоб зверху ставити пісні страви. Окрім пісних страв на стіл ставлять “дідуха” на покуття. Вносячи до хати сніп жита, господар віншує:

“Віншую вас з щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечором, щоб ми в щасті й здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ — поки нам Пан Бог назначив вік!”.

Згідно давніх традицій, коли на дворі запанує темрява, родина повинна виносити із дому “дідуха” й спалювати його в садку, або в іншому місці, щоб “пустити теплий дух”. Такий ритуал відображає прощання з зимою, спалення зими й закликання весни. Коли “дідух” перегорів і солом’яний жар погас, дівчата розхоплювали попіл з “дідуха” і несли на город “щоб огірки родили” і розкидали по городу, “щоб був добрий урожай” у новому році.

Щодо споживання їжі, то у переддень Водохреща всі віруючі християни повинні дотримуватись суворого посту – або ж нічого не їсти, або виключити з раціону будь-які м’ясні страви.

Тільки після того, так само, як у перший Святий вечір 6 січня зійде вечірня зоря, можна сідати вечеряти. Насправді, в цей день не обов’язково дотримуватись дванадцяти страв, проте головною умовою є те, що на стіл подають тільки пісні страви: смажена риба, гречані млинці, вареники з капустою, узвар та кутя.

Однак у надвечір’я Богоявлення в деяких регіонах України існувала традиція “виганяти кутю”. Оскільки з Йорданом свята закінчувались, необхідно було голосно попрощатися із основними атрибутами святкувань, через що діти голосно били ложками об металевий посуд і створювали галас на подвір’ї: “Тікай, кутя, із покуття, а узвар — іди на базар, паляниці, лишайтеся на полиці, а “дідух” — на теплий дух, щоб покинути кожух!”.

Читайте: Фільм-казка для всієї сім’ї або Чому франківцям варто встигнути на «Пекельну Хоругву»

А господар в той час виносив з хати сіно, яке лежало на столі на Святій вечері і розділяв його між худобою. Коли ж діти “кутю прогнали”, батько присмалює дітям чуби — “щоб вовка не боялися!”. Давня приповідка: “Не бачив ти ще смаленого вовка!” говорить саме про цю традицію у другий Святий вечір. “То так, як смалений вовк, тоді діти не будуть боятися”.

Дівчата в цей вечір також могли ворожити: вони після вечері збирали зі столу ложки і йшли на поріг тарабанити ними, адже “де пес забреше, туди заміж піду!”. Потім після вечері вся сім’я клала свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, “щоб хліб родився”. Чия ложка вночі “сама перевернеться”, той умре. А кутя, яка залишилася після вечері, виноситься курям — “щоб добре плодилися”.

Зранку християнським сім’ям прийнято вмиватися просто водою (освячену не брали, щоб її не псувати і не виливати потім), особливо дівчатам, які додавали у воду монети – щоб бути красивими і багатими цілий рік. Після цього монети збирали і роздавали між усіма членами родини, – вони вірили, що монети мають приносити удачу.

І починаючи з Водохреща 19 січня і аж до свята Стрітення Господнього 15 лютого, священики повинні відвідувати домівки парафіян і з молитвою благословення окроплювати оселі святою водою.