Ярослав Гуменюк: «Говорять про велике, а мстяться дрібно»

Івано-Франківська міська влада часто говорить про підтрим­ку малого та середнього бізнесу. Проте не завжди ці слова відповідають діям. Керівник ПП «Захід-інформ», екс-депутат міської ради Ярослав Гуменюк каже, що у цьому він переконався на власній шкірі.

– Пане Ярославе, як нині працюється підприємцям?

– В період кризи єдине, що повинна робити влада – не заважати працювати. А в нас усе навпаки. Наведу власний приклад. Ми уклали угоду ще із попередньою міською владою на оренду приміщення (70 м²), яке знаходиться в парку. Коли у 2006 році прийшов новий мер Віктор Анушкевичус, то ми звернулись у фонд комунального майна й виконком за дозволом на покращення цього приміщення. Проте дозвіл нам не дали. Та, навіть попри це, ми ще три роки платили за оренду.

– Не шкода було кидати гроші на вітер?

– У мене виникали думки, чи варто й надалі платити. Але відступати не хотів. Бо мав бажання відкрити у цьому приміщенні дитяче кафе, зробити там базу для практичних навчань для касирів, офіціантів і барменів. Проте міська влада на чолі із мером робить спротив, не продовжуючи договір оренди. Кому від цього користь? Не відкриваються нові робочі місця, молодь не має можливості набуття практичних навиків, руйнується приміщення, бюджет міста недоотримує прибут­ків. І все через відверту протидію чиновника від влади.

– В чому причина?

– Знайшли формальну зачіпку. У нас виник борг за оренду – 700 грн., просто не оплатили вчасно. Влада розірвала договір. Після цього ми перестали платити за оренду, до укладення нової угоди.

Мер приватно обіцяв, що не буде втручатися, але, коли доходило до сесій міськради, то його фракція за це не голосувала або голосувала проти.

Весь цей час нам нараховували пеню та оплату за оренду, хоча ми не користувалися приміщенням, ми його не звільняли – сподівались на здоровий глузд. Бо кому ще потрібна руїна в аварійному стані? Натомість влада подала до суду, щоб вибити борг за останні роки. Зараз це вже 16 тис. грн.

— І вам не пропонували укласти угоду, якщо ви заплатите ті 16 тисяч?

– Ні. Навпаки, це ми пропонували мирові угоди. Але нас під­тримували тільки на рівні комісій. А коли справа доходила до виконкому, то рішення не проходило.

– Але зараз маємо інший виконком, іншу раду…

– Ніби й так, але мер залишився той самий. На останньому засіданні нам не вистачило двох голосів, щоб таки укласти угоду. Звичайно, спробуємо отримати це приміщення на нових умовах, на конкурсних засадах. Вірю, що нам це вдасться.

– Чому все так складно?

– Тут є своя передісторія. Я добре знаю Віктора Анушкевичуса. Навіть мав необережність долучитися до його політичної кар’єри. А коли прийшов до нього і нагадав, що він сам – колишній підприємець, і так діяти не по-людськи, то мер мені відверто заявив: «А чому я маю підтримувати політичну силу, яка мене мочить?». Бо я тоді був депутатом міськради від БЮТу…

Отже, якщо так чинять із депутатом міськради, то що можна говорити про простих підприємців? Яким чином їм ставати на ноги? Як на мене, то це смішна, дрібна помста. У нас так завжди – говорять про велике, а мстяться дрібно.

– Розкажіть про свій бізнес.

– Вже 10 років я займаюсь освітніми проектами. Спершу це були комп’ютерні курси, далі ми додали до них курси іноземних мов: англійської, німецької, італійської та іспанської. Зараз ввели польську, китайську і турецьку. Крім того, маємо бухгалтерські курси. Слід сказати, що вони єдині в місті – ліцензійні. Бо всі інші лише дають підтвердження, що людина прослухала курс. А в нас складають іспит та отримують фах «бухгалтер-обліковець».

– Є попит?

– У кризу є більша потреба в перекваліфікації. Так, із Податковим кодексом дуже ускладнилася звітність, бухгалтери стали ще більш затребувані, тому багато хто перекваліфіковується на бухгалтерів. Залишається попит на комп’ютерні курси, бо школа не дає того рівня знань, що дітям потрібно. Щодо іноземних мов, то їх відвідують переважно ті, хто планує виїхати за кордон. І кількість таких людей все зростає.

– Чула, у вас вчаться діти-сироти. На яких умовах?

– Діти з міських інтернатів відвідують наші курси безкоштовно. Спершу ми разом з управлінням освіти відбирали тільки найкращих дітей. А зараз дітей відбирають вчителі з інтернатів. Ми вчимо їх не тільки комп’ютеру, а й бухгалтерії, азам програмування, веб-дизайну. Щороку випускаємо 40-60 дітей.

– В яких професіях ще є потреба?

– Потрібні рекламні агенти та ріелтери. Здобувати таку освіту треба довго і мало хто їде вчитися до Києва. А курси можна робити тут, на місці. Ще ми хочемо відкрити курси касирів, офіціантів і барменів. Однак, щоб розширюватися, потрібні приміщення. Проте із цим виникають проблеми. Принаймні до тих пір, поки при владі буде цей міський голова.