Оброк на ненароджених

Наприкінці лютого у Верховній Раді був зареєстрований законопроект, до якого моментально приклеїлися епітети – «скандальний» і «маразм міцнішає». Автори цього «шедевру» регіонал Ярослав Сухий і депутат від НУ-НС Катерина Лук’янова пропонують ввести податок на бездітність.

Українці часто сміються над, м’яко кажучи, нерозумними новаціями від парламенту. Але ж так само часто Верховна Рада, очевидно, геть не маючи почуття гумору, ті новації приймає, а президент підписує. Від сміху до плачу недалеко. І якщо цей податок таки вступить у законну силу, то хто і скільки платитиме?

Назад у СРСР

Отже, законопроект під номером 10112 пропонує внести зміни у Податковий кодекс, а саме до статті 167, якою визначається ставка податку на доходи фізичних осіб, тобто нас з вами. Зараз ми платимо 15% податку з доходів. А якщо законопроект приймуть, то ті, кому виповнилося 30 років, а вони досі не обзавелися хоча б одним нащадком, повинні будуть віддавати держави вже 17%. Тобто 2% «накрутки за бездітність» – така собі штрафна санкція.

А що – не хочеш народжувати, не продукуєш нових платників податків і робочу силу, шкодиш міжнародному іміджу держави – плати.

Ну, принаймні такі виснов­ки напрошуються із пояснювальної записки до цього законопроекту. Сухий з Лук’яновою з великим сумом констатують, що протягом трьох останніх десятиліть в Україні спостерігається тенденція до зниження народжуваності. За останніми даними Держкомстату, кількість населення України станом на 1 грудня 2011 року – 45 млн. 778,5 тисячі. А у 2009-му нас було 46 млн. 143,7 тисячі. За два роки – мінус 365,2 тисячі.

А ще додають, що «за індексом людського розвитку ООН, голов­ними компонентами якого є очікувана тривалість життя, рівень освіти та рівень добробуту населення, Україна, що десять років тому із 173 позицій займала 45 місце, опустилась за 100 позицію». От так, на хлопський розум – ви теж думаєте, що головним фактором падіння нашої держави у цьому рейтингу є саме народжуваність? А вони, виходить, у цьому впевнені. І про те що, в Європі теж зменшується населення, чомусь не згадують. А щоб врятувати нас від вимирання, не придумали нічого кращого, як «передерти» стару радянську ідею – податок на бездітність. Який у той час населення дружніх і щасливих республік весело називало податком «на яйця».

Запровадили його у грізному листопаді далекого 1941 року, офіційно він називався «Податок на неодружених, самотніх і бездіт­них громадян».
«Чоловіки віком від 20 до 50 років та заміжні жінки від 20 до 45 років, у яких не було дітей, відраховували до державної скарбниці 6% заробітної плати, – пригадує Наталія Калинюк, яка у радянські часи працювала бухгалтером. – Нижча ставка була для тих, хто отримував менше 91 рубля в місяць. Хто ж отримував менше 70 рублів – цього податку взагалі не платив».

У нашому випадку вікова планка, від якої починає нараховуватися цей податок, – 30 років. У скільки це обійдеться тим, хто під нього підпадає, порахувати нескладно. На березень 2012 року розмір мінімальної заробітної плати – 1073 гривні. Для прикладу, ви отримуєте саме таку зарплату. Отже щомісяця віддаєте державі 15% – 160,95 грн., на руки отримуєте – 912,05 грн. За новим податком, до казни віддаватимете 17% – 182,41 грн., а жити доведеться на 890,59 грн.

Як порахували автори нового законопроекту, завдяки цим грошам додаткові надходження до бюджету можуть становити до 800 млн. гривень на рік. Ця сума, начебто, має йти на сім’ї з дітьми.

До речі, про них також не забули. Навіть ще заохотили народ­жувати, бо зменшили податок на доходи фізичних осіб. Так ті, хто має трьох або чотирьох дітей, найменшому з яких уже є три роки (або зважають на допомогу на дитину, або вважають, що до трьох років ще нема про кого говорити – Авт.) віддаватимуть державі тільки 10% своєї зарплати. А ті, хто має п’ятеро й більше, – 5%.

Безпліддя – не причина

Читаючи проект цього закону, складається враження, що його автори тільки «здерли» радянську ідею, а от у суть самого закону вирішили не вчитуватися.

«У радянські часи, коли людина приносила довідку від лікаря, що вона не може мати дітей, її звільняли від сплати цього податку», – пригадує Наталія Калинюк.

У «нашому» ж проекті про це – жодного слова. Від сплати цього податку позбавлені лише інваліди. І це при нинішніх показниках безпліддя в Україні! Так, за останніми офіційними даними, які оголосила у грудні минулого року спеціаліст Департаменту материнства, дитинства МОЗ Ірина Чибісова, 19% подружніх пар в Україні мають проблему безпліддя.

Вони б і хотіли, але в перспективі у них тільки дороговартісне лікування. А тепер виходить, що частину своїх заробітків така сім’я, замість вкласти у можливість народження малюка, змушена буде віддати державі.

Нічого не сказано про батьків, які всиновили дитину. Ні слова ані про опікунів, ані про прийомні сім’ї.

Так само не подумали депутати, аби встановити якийсь граничний вік, після якого людина звільняється від сплати цього податку. Виходять, що зараз усі 40-50-60-літні, які ніколи не мали дітей, будуть змушені за це сплачувати. Від податку на бездітність їх врятує тільки пенсія.
Ви досі думаєте, що йдеться про покращення демографічної ситуації? Хіба про наповнення бюджету.

Знайдіть мені дурепу

Та навіть попри очевидні недоопрацювання у законопроекті, жодної критики не витримує сама ідея – ні з боку українського, ні з боку європейського права.

По-перше, як її узгодити з нормами оподаткування в Україні? Згідно із законом, «об’єктами оподаткування – є обігові кошти з продажу продукції, товарів, робіт і надання послуг». То як можна збирати податок з того, чого нема. У нашому випадку – ненароджена дитина.

По-друге, «норми цього законопроекту порушують право на приватне життя, зокрема, статтю 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – права на повагу до приватного і сімейного життя, – каже Андрій Іванович, юрист Івано-Франківської правничої агенції. – Є також конституційна заборона втручання у приватне життя, а саме ст. 32 Конституції України».

Крім того, як каже Іванович, норми сімейного кодексу також визначають, що кожен має право на сім’ю, материнство, дитинство, батьківство, і ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя. Тобто, мати сім’ю, народжувати дітей – це є виключно право громадян, а не їхній обов’язок.

Це аргументи з боку закону. Зі сторони простих людей їх ще більше. Варто тільки зайти на інтернет-форуми, де обговорюють цю тему. «Познайомте мене з дурепою, яка мені народить дитину за таку мою зарплату…». «У СРСР мінімальна зарплата за вирахуванням всіх податків була сумісною з життям, а тепер страшно уявити, що, крім того, що вже стягують, стягнуть ще щось, навіть коли зарплата дві мінімальні становить». «Це, щоб їм більше рабів народжували – безкоштовну робочу силу. Зовсім совість втратили. Себе не оподатковують. Ніде у світі такого немає. Та хто при такому житті дітей мати схоче? П’яниці та ті, що за рахунок дітей жити збираються…».

Гадати зараз, чи приймуть цей податок чи ні – справа невдячна. Зважаючи, скільки непопулярних проектів уже стали законами, ніхто, певно, і не здивується. Можемо хіба прогнозувати – до осені точно почекають. Бо вибори ж.