У переддень свята Миколая всі згадують про благодійність. Дехто лише раз на рік задумується про те, що не всі діти можуть отримати в цей час подарунки. Але ж у своєму маєтку біля Косова святий Миколайко живе цілий рік, тому, мабуть, і благодійникам, і державі треба пам’ятати про доброчинність теж цілорічно.
«Заходьте, мої любі»
Великі автобуси припаркувалися біля маєтку. По великій території садиби бігають діти, спускаються з гірки, сідлають дерев’яних коників, катаються на черепахах чи фотографуються на стільчиках «моральних цінностей». Цих крісел є 12, як і місяців у році. Кожен дерев’яний стільчик підписаний. Нам, наприклад, затишно було сидіти на кріслі «щирості», по сусідству з «мудрістю» та «добром».
Шум, гамір, дитячий сміх. Лише вчителі стурбовано бігали, слідкували за дітьми та просили, щоб ті були чемні, бо зараз всі підуть до Миколая. Діти сміялися. Один непосидючий хлопчик крикнув, що Миколая не існує. Але ось, набігавшись, малеча вишикувалась біля будинку. Біля «Світлиці Миколая» вчителька постукала у двері і за ними почулося: «Заходьте, мої любі, я на вас чекав давно». Раптом стало тихо. Невже це і справді відповів сам святий Миколай? Діти ошелешені. Вони зайшли до світлиці і побачили невеликого зросту бороданя, що щиро посміхався. Деякі з колишніх пустунів навіть слова вимовити не могли й позабували всі свої віршики.
Маєток святого Миколая працює цілий рік. Туристам з дітками Миколай пояснює, що живе тут та збирає інформацію про дітей по садочках і школах – чи були вони чемні. Занотовує у велику книжку та позначає, який подарунок кому принести. Має він тут ліжко, на якому спить. Коли воно застелене, то це зима, а лише відгорнеш ковдру, а під нею зелений мох, квіточки з-під снігу проглядають…
Оговтавшись, дітки про все розпитують: скільки Миколаю років, що він любить їсти, чому іграшки на ялинках круглі, та як встигає подарувати всім подарунки за одну ніч.
Далі у світлицю до Миколая зайшло троє матусь з малюками. Дітки писати ще не вміють, тому Чудотворцю про подарунки нашептали на вушко. Мами ж нічого не чули, то потім і самі підходили та питали, що ж це їхні чада там нашептали?
Екскурсовод водить малечу маєтком і розповідає про кожну кімнату. Наприклад, «Кімната новорічно-різдвяної іграшки». Тут діткам розповідають про історію ялинкових прикрас та різдвяних листівок. Ми на мить відчули себе з якоїсь давньої-давньої епохи. До цього спонукали слова екскурсовода: «А це, діти, на стінах висять листівки. Колись не було мобільних телефонів, і люди вітали одне одного за допомогою таких поштівок».
«Щоб ти завжди був!»
Далі екскурсія у кімнату «Пошта святого Миколая». У 2003 році маєток отримав юридичну поштову адресу: м. Косів, вул. Дружби, 84, святий Миколай. Сюди приходять листи від дітей з усієї України. Щороку їх більшає. Наприклад, минулого року прийшло майже три тисячі, а цьогоріч Миколайко очікує значно більше.
У нього є шість помічників, які перечитують кожен лист, аналізують і радяться між собою, що дитині відписати. На кожен лист є своя відповідь, не якась там штампована, а абсолютно індивідуальна.
Дитячі листи – це просто маленькі шедеври, хоч і написані незграбно, за межами лінійок. У них діти пишуть про все: про себе, про батьків, домашніх улюбленців, просять великі, дорогі подарунки чи зовсім маленькі та дешеві. Деякі діти покладаються на смак і розсуд Миколая і пишуть, що зрадіють будь-якому дарунку. Просять і за себе, і за своїх маленьких братиків та сестричок. За інших під диктовку малюків пишуть батьки. Але зміст цих листів… Без щирої посмішки таке прочитати неможливо. До речі, кажуть що сучасні діти розпещені, хочуть всього і вже. Але з тих листів, що ми прочитали, складається зовсім інше враження.
«Дорогий Діде Морозе і святий Миколаю! Привіт! Я вас дуже люблю! Дякую, що приходите до мене кожного року і приносите подарунки. Принесіть, будь ласка, щось і цього року. Ми купили нового Кешу. Він полюбив несправжні квіти. Завтра я одягну зимову куртку. Ще в школі я п’ю кислючі коктейлі. Я мрію про ролики та набір до них, а ще книжку «Попелюшка», але можеш принести, яку захочеш. До побачення! Юля». «Доброго дня чи вечора святий Миколаю! Як ти себе почуваєш? Кажуть, що тебе не існує, але я все одно в тебе вірю. Що в тебе попросити, я не знаю, що принесеш, тим я буду радий. В мене є молодший брат Сашко. Йому два рочки. Він написати тобі листа не може. Тому я прошу тебе принести йому те, що, на твою думку, йому потрібно. Святий Миколаю, я хочу, щоб ти завжди був і здійснював дитячі і дорослі мрії. Андрійко».
«Святий Миколаю, у мене є дуже багато мрій, але одна головна – хочу, щоб у моєї Даші нічого не боліло. Андрійкові, щоб він склав іспити, Гоші, щоб він був здоровий. І тьоті Таї міцного здоров’я, бабусі, і хресному також. А для себе прошу, щоб я гарно вчилася і принеси мені ляльку – просту. Я вірю в святого Миколая і чекаю листа. Ілонка».
 |
Не для галочки
Листи бувають і кумедні, і такі, від яких плаче душа. Одна дівчинка у своєму посланні розповіла про те, що в неї померла мама, і вона просить Миколая, аби той молився, і душа мами потрапила в рай. І такого буває багато.
У «пошті святого Миколая» всі листи діляться на три категорії. Перша – «конкретна» малеча, яка перераховує, що і в якій кількості вони хочуть отримати. Друга – старші діти, вони більше розповідають про себе, пишуть, що були неслухняними, але виправляться. І остання – проблемні листи від сиріт та дітей-інвалідів. Таких небагато, десь 10 % від усієї кількості.
Останнім часом до маєтку почали звертатися благодійники. Знаючи, що є така пошта, вони телефонують і запитують, чи не потрібна допомога. Забирають ті «проблемні» листи, в яких вказана конкретна адреса з конкретними проблемами…
Недавно Миколайко читав листа, де дитина пише, що не має мами, живе з татом, бабусею і дідусем. Дитина дуже хвора, перенесла дві операції на серце. Дівчинка пише, що дуже хоче отримати подарунок – ноутбук. Можливо, і цього листа передадуть комусь з «помічників Миколая», які зможуть допомогти дитині та подарувати їй справжнє свято. Адже разом з відповіддю на лист благодійники надсилають подарунки. Що саме – Миколай, хоч він і повинен все знати, – не відає. Але листи з подякою за подарунок дітки надсилають саме йому.
Хто саме допоміг і яким дарунком – у маєтку не знають, бо облікових журналів не ведуть, і ніхто з благодійників не просить їх записувати. Напевно, такою й повинна бути доброчинність – не для галочки, не на загал. Єдине, що й разу на рік для благодійності відчутно замало.
