Війна

Цілюща Ксеня

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Які дивовижні лікарські засоби нам тільки не пропонують? Чаї, настоянки, мазі, масажери — усе це різноманіття лікує чи не від усіх хвороб на світі, принаймні, так запевняють їхні продавці. «Репортер» зробив невеличкий експеримент — ми хотіли дізнатися, чи легко нашим людям продати щось зовсім звичайне під виглядом цілющого…

Гуцулка від Губенка

Легенда: чай, карпатський, звісно, цілющий. А конкретніше — трав’яний збір із поетичною наз­вою «Гуцулка Ксеня». Чудодійні властивості цього збору доволі розмиті, але звучать гарно — він «оновлює організм та енергетику, додає кольорів до сімейного життя». За легендою, це найновіша розробка Всеукраїнського інститут народної медицини імені академіка Павла Губенка. Сам інститут також дуже не простий — його фахівці і день, і ніч тільки те й роблять, що їздять найвіддаленішими куточками нашої величезної країни та збирають народні рецепти і трави. Потому все ретельно тестують і пропонують народу на 100% помічний продукт.

Карпатський збір очевидно має складатися з карпатських трав. Тож в інтернеті підібрали кілька на своє вподобання: арніка, іван-чай, родіола рожева, м’ята, липа, едельвейс і еритроній собачий зуб. Так і написали на вкладишах до пакетиків. А з чого насправді зробили? Та що хто з дому приніс: крупнолистовий чай, романок, липа, чебрець, листя чорниці та сушені яблука. Усе це акуратно подрібнили та розсипали у блістери. Туди ж додали список придуманих складників з рекомендацією — столову ложку чаю запарити у склянці води та пити натщесерце.

Наостанок роздрукували на аркушах формату А4 кольорові рекламки з назвами придуманого чаю та нафантазованого інституту в обрамленні вишиванкового візерунку. Про всяк випадок скачали в інтернеті чужий сертифікат якості, прибили на нього справжню печатку газети «Репортер». Такий собі тест на уважність. Заварили літру чаю в термосі — і вперед на торги. До речі, вся ця підготовка зайняла не більше двох годин.

Треба було зо 300 пакетів

Понеділок, ранок, йдемо на франківську стометрівку чи не всією редакцією: продавець, журналіст, рекламісти, група підтримки. Виносимо невеличкий столик, на нього вишиту скатертину. Наш продавець, до речі, також у вишиванці. Ще обліплюємо скатерку нашими рекламками, а на стіл висипаємо блістери з «Гуцулкою Ксенею». Ще навіть не встигли добряче розкластися, а вже підходить поважна пані.

«А що то у вас таке?». Розповідаємо всю красиву легенду. «А від чого помагає?», — допитується пані. «Та виводить холестерин з крові, сіль із нирок, печінку очищує, а якщо у чоловіка у ліжку проблеми, то як рукою зніме». «А сертифікат маєте?» — не здається. «Звісно! Інакше б не торгували. Показати?». Ні, дивитися не хоче, але й чай не купує.

Перший млинець. Шкода, але нічого, починаємо на повну закликати покупців. «Нова розробка, чудодійний трав’яний збір», — припрошує продавець. Ось і наступні клієнти — двійко старших жіночок довго розглядають ті пакетики. «А чого він так називається — «Гуцулка Ксеня», — питає одна з них. «Ну так, аби було по-нашому, по-карпатськи». «Так не можна, назва дуже сильно впливає», — чомусь обурюється жіночка та йде. Але інша купує, запитала тільки про ціну — 10 гривень. Пакет із чудо-чаєм опиняється в її сумці. Але за кілька десятків метрів її зупиняє представник редакції. Довго пояснює, що то журналістський експеримент, доводиться навіть показувати посвідчення. Пані сміється, віддає блістер, забирає десятку. О, покращили людині настрій.

Знову підходять жіночки. Ще й музикант, який поруч під фонограму старанно дує у велику трубу, заграв саме «Гуцулку Ксеню». Одна жіночка старається розгледіти, що ж там за трави у пакетику. «Ага, то липа, впізнаю, а то рожеве — то радіола», — з виразом знавця розказує вона подрузі. Насправді, то покришені сушениці, але ми ствердно підтакуємо. Ще підходить старший повнуватий чоловік, цікавиться, чи наш збір допоможе йому заснути. «Та, звісно, поможе», — запевняємо. Ще два пакетики знайшли своїх клієнтів. Потім покупців знову зліва та справа ловлять і пояснюють ситуації. Обурених нема, люди посміхаються.

Але потім торг призупинився. Пора запускати маленьку хитрість — підставних покупців. Двоє працівників редакції, які куштують зі стаканчиків чай, враз приваблюють інших клієнтів. Підходить молода пара. Високий хлопець довго розказує, що й сам захоплюється різними травами. «А той еритроній від чого помагає?», — допитується він. «Покращує травлення», — придумуємо на ходу. «Ви б могли добрий бізнес на тому зробити, треба було пакетів зо 300 сюди привезти», — каже він, простягає 200 гривень і просить одразу два пакети. А от цього ми не чекали, здачі нема, доводиться одразу розкривати карти. Пара теж добряче посміялася, але чи то з нас, чи то з себе, невідомо.

Підставні покупці й далі п’ють той чай, одна навіть начебто дзвонить бабусі та голосно питає, чи взяти той збір, що їй так помагає. «Цілющим збором» уже зацікавилася і продавчиня стартових пакетів, і дві дівчини з магазинів через дорогу. Пішла торгівля. Одному чоловікові, що дуже довго приглядався до чаю та врешті його купив, ми ледве пояснили, чому віддаємо йому гроші.

Набираємо обертів — роздаємо рекламки по стометрівці. І враз ще дві бабусі з тими листівками в руках уже розпитують про «Гуцулку». «То від чого помагає?», — суворо допитуються вони. «Та від усього! Вам де болить? Точно, так і є — організм очищує, як має бути», — гнемо далі циганськими методами. Збоку чоловік ще став ділитися з бабульками своїм рецептом: мовляв, п’є подорожник і не має ніяких проблем. Інший дідусь просить дати йому вкладиш з пакетика. «Та беріть чай, 10 грн., тож не багато». «Так у тебе ніколи грошей не буде», — буркоче той і йде геть. Ще якийсь чоловік переконує, що купувати таке не можна — треба самому збирати. «Як людина має зв’язок із природою, то чи весна, чи літо, чи осінь, має йти та собі ті трави збирати». Якась матуся з коляскою розпитує, звідки ми, чи маємо свій магазин, аби можна було приходити купувати чай. Хтось із покупців шукає трави, помічної на печінку, хтось на нирки, комусь треба судини почистити. Так вперто переконуємо людей, що їм потрібен саме наш чай, що зрештою й самі заплуталися, на що саме він помічний. Та від усього!

За дві години продали 16 пакетиків. Експеримент пройшов успішно — пора згортатися.

Було би смішно, якби не…

Продавати чай на стометрівці було доволі весело — і з людьми поспілкувались, і історій наслухалися, і на їхню реакцію надивилися. Але висновки з усієї цієї історії зовсім не веселі.

Перше — наші люди дуже неуважні та довірливі. Про сертифікат якості запитала тільки одна жіночка, але й та не захотіла на нього дивитися.

Тож ми даремно сподівалися на уважного покупця, який розгледить там печатку «Репортера». Ще даремнішими були сподівання, що в імені академіка, яким названо наш страшно-сильно-відомий інститут — Павла Губенка — хтось упізнає справжнє ім’я гумориста Остапа Вишні. Ніхто навіть не поцікавився, що це за інститут і чим саме він займається.

Друге — ми дві години у самому центрі міста без жодних доз­волів продавали не знати що, й ніхто не звернув на це увагу — ні міліція, ні представники податкової, ні управління торгівлі. То чого дивуватися, що в нас чи не на кожному куті процвітає стихійна торгівля?

І третє — затративши дві години на підготовку та дві години на саму торгівлю, ми «заробили» 160 гривень — просто з повітря. Звісно, всі гроші повернули людям. Але від справжніх шахраїв такого не варто чекати. І ще невідомо, що вам «впарять». Свій чай ми пили самі — він був безпечним…

Люди, будьте уважні та обережні!

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.