Рейтинг популярності професій змінюється щороку. Нині і про українську медицину, і про українських лікарів далеко не завжди відгукуються добре. Що думають із цього приводу самі медики? Чому кажуть, що немає гіршого, ніж голодний лікар?
Євроінтеграція
У США та Німеччині лікарі займають першу сходинку в рейтингу професій. Там це поважна й високооплачувана робота. До речі, на Заході добре приймають і українських лікарів. За словами проректора з наукової роботи Івано-Франківського національного медуніверситету Нестора Середюка, наші студенти виїжджають за кордон і під час навчання: до Польщі, Німеччини, Франції. «Добре, якщо повертаються. Зле, коли кращий мозок відпливає за кордон, – каже Середюк. – Тут питання в нашій економічній нестабільності. Хоча, є і зворотня тенденція: багато іноземців хочуть працювати у нас, тому що фаховість наших медиків – вища».
Навчатися до франківського медуніверстету приїздять іноземці із близько 20 країн. Це також додає престижу нашій медицині, вважає Нестор Середюк. «Буквально на днях прийшли підсумки рейтин-гів 200 кращих вишів України, – розповідає він. – З усіх ВНЗ ми посіли 39 місце. А за рейтингами ВООЗ і Міністерства освіти вперше вибралися на п’яте місце серед медичних вишів».
Щодо прерогативи у виборі фаху, то не згасає попит на стоматологію. За словами заступника відповідального секретаря цьогорічної приймальної комісії Олександра Бойчука, у минулі роки на стоматфакультеті було 35 державних місць, а цьогоріч – лише п’ять.
«Завдяки» державі
Директор Івано-Франківського медичного коледжу Володимир Стасюк каже, що, коли він ще працював реаніматологом, то на роботу ходив, як на свято. Але на ейфорії можна працювати лише деякий час, вважає він. «Дарма, що за останні 15 років у нас цьогоріч було найбільше абітурієнтів, – говорить Стасюк. – З одного боку, великий конкурс створює романтика і білий халат, а з іншого – гарантоване направлення на державну роботу. Але це до першої зустрічі з практикою. У лікаря не має виникати питання, що йому сьогодні їсти».
За словами Володимира Стасюка, «завдяки зусиллям» держави, у медичному середовищі формується такий клімат, що медпрацівники мимо своєї волі втрачатимуть кваліфікацію – у них уже відсутня мотивація до професійного зростання. «А за добрими випуск-никами завжди полюватимуть, – каже він. – Коли 40 років тому я навчався у медучилищі, серед студентів було модно знати стільки, щоби поставити викладача у незручне становище».
А головний лікар Івано-Франківської міської клінічної лікарні № 1 Тарас Василик говорить так: «Відрадно, що за останні чотири роки наша медицина відчула значне підсилення. Тільки наш заклад отримав новий УЗД-апарат, нову рентгенографічну апаратуру, інше обладнання. На жаль, Мінфін досі фінансує охорону здоров’я за залишковим принципом, як і раніше».
Лікар-інтерн Тарас Бережанський, що стажується у хірургічному відділенні центральної міської клінічної лікарні, каже, що престиж української медицини тримається на авторитеті лікарів. Такою була Лідія Дмитрів, вважає Тарас, і тішиться, що йому пощастило у неї вчитися.
«Наш закон про безкоштовну медицину – це сміхота, – говорить Бережанський. – На приймальному покої – добровільні внески, пацієнт усе повинен оплатити. До того ж, люди звертаються із запущеними хворобами і, швидше за все, через недовіру до нашого брата. А це теж не додає престижу лікарям». За словами Тараса, наприклад, у США молодий лікар отримує 15 тис. доларів на місяць на державній роботі. У Німеччині – 2 тис. євро. До того ж, має соцпакет, страхування, житло. В Україні – 1200‑1500 грн…
Бережанський стажувався у провідних клініках світу – в Німеччині, США, Нідерландах, Італії, Росії, Польщі. «Щоразу повертаюсь і думаю, як при мізерній зарплаті, не маючи нормального інструменту, наш медик змушений брати від людей подяки, – каже він. – Це при тому, що за кордоном дивуються, коли, пропальпувавши хворого, ти кажеш їм результат, який вони бачать на екрані монітора».
Лікар-інтерн таки має спокусу залишитися працювати за кордоном. Каже, аби допомогти українській медицині. Хоче завезти сюди закордонне обладнання. До речі, першу партію – для відділення хірургії – на 15 тисяч доларів він уже привіз минулої осені.
Народ скаже, як зав’яже
Люба, інженер: «У моїй родині лікарів не бракує. Але порівнювати те, що було колись і є зараз – неможливо. Таких, як Амосов, Федоров, – одиниці. Зараз поступають за гроші, а колись моя однокласниця вступала на омріяну спеціальність протягом 10 років. Ще й донині лікує моїх онуків. Люблю з медиками спілкуватися, бути в одній компанії, але не більше. Якби ходила до них з усіма болячками, то була б вічно хворою. Лікуюся сама. От лише з зубами доводиться йти до стоматолога».
Зіновій, водій: «Медицина нині – у найгіршому стані. Звісно, як і всюди, там є люди. Але система все перевела на гроші. Насправді треба змінювати всіх – від президента до сільського голови, щоб у тій же медицині щось змінилося на краще. Ми, люди, певна річ, можемо критикувати медиків, але як не крути, а доводиться до них звертатися».
Олена, аспірант: «Сумно стає від того, що для багатьох медиків лікування людей перетворилося на бізнес. До сучасних медиків ставлюся неоднозначно. Бо такі чинники, як хаотичні реформи, низьке фінансування галузі, корумпованість медичних вузів та інші продовжують формувати спільноту безвідповідальних і некомпетентних лікарів і медпрацівників».
Дмитро, студент: «Справжніх лікарів, які працюють за покликанням, в Україні нині дуже небагато. Але вони все ж є і це дає можливість сподіватись, що маємо невеличкий шанс довірити своє здоров`я кваліфікованим ескулапам. Особисто я довіряю не багатьом, але маю добрих лікарів серед знайомих. Тому більш-менш оптимістично сприймаю нинішню медицину».
