Один мудрий чоловік стверджував: якщо теза правильна, то життя не забариться її проілюструвати. Коли, читаючи лекцію про місто-вампіра, я згадав про Франківськ як місце зустрічі світів та епох, багато хто зрозумів цю метафору в «м’якому форматі»

Вважається, що молоді люди, народжені вже в незалежній Україні, які вже тепер мало що знають про життя в СРСР, є нашим природним видужанням. Що ще трохи, і всіх тих, що ностальгує за радянським, буде зовсім мало. І ми станемо декомунізованими. Але така стратегія хибна

Андрухович, як повідомляють у Ґете-Інституті, удостоївся медалі за переклади текстів німецьких поетів на українську і “прокладання нового шляху до німецьких класиків” для українського читача.

У мене склалося враження, ніби в Україні 28 травня 2016 року фактично не зауважили сотої річниці з дня смерті Івана Франка. А річниця, чорт забирай, була все-таки сотою. Ви собі це уявляєте?

В Мережі продовжують обговорювати Ілона Маска, який заявив, що людство перебуває у Матриці. Перцю додав філософ шведського походження Нік Бостром, котрий так прокоментував слова власника SpaceX: «Важливо зрозуміти, що фраза про те, що ми знаходимося у симуляції, має не абстрактний, а буквальний сенс, що ми і все навколо нас — все, що ми чуємо, бачимо та відчуваємо — існує всередині комп’ютера, збудованого якоюсь високорозвиненою цивілізацією».

Деякі теми – наче хвилі: то відступають на другий план, то, навпаки, накочуються на суспільну свідомість, піднімаючи піну та гуркіт. В останні дні на літніх майданчиках любителі «Тернового поля» та «Корифею» вкотре загомоніли про національну ідею.

Дуже помилково вважати, начебто в тих залах позбиралися винятково студентки, німфетки чи сентиментальні вчительки. Звичайно, всі ці обов’язкові категорії були так само присутні, але далеко не тільки вони.

Час від часу нам варто відсторонятися. Збільшувати дистанцію. В принципі, можна робити це, не виходячи з дому, зануритись у вічне й високе, що стоїть на книжковій полиці, або лине з навушників. Проте, цього разу дистанція не віртуальна, а справжня

Іздрик презентує нову книгу «Summa» (у співавторстві з Євгенією Нестерович), а Цілик привезе франківцям поетичну збірку «Глибина різкості»

«І залишилися ми лиш удвох – на весь світ самі-самісінькі», – сумно іронізує грузинський друг. Під «ми» він має на увазі нас, грузинів та українців. «Мовою окупантів це називається «Вот и встретились два одиночества», – віджартовуюсь я. – Зате відтепер навіки разом. І до Євросоюзу нас покличуть одночасно, й будемо ми останніми, кого туди взагалі покличуть

Невдовзі навколо нас їх буде багато. Але нині про них пишуть лише соціальні провидці Сполучених Штатів і Західної Європи. Про нове покоління дітей мегаполісів, які житимуть у світі комп’ютеризованих предметів побуту, необмеженого доступу до інформації та крайнього індивідуалізму.

У київському пабі, де ми з ним, як це називають ще з тих-таки 90-х, відпочиваємо після насиченого арсенального дня, він прислухається до музичного тла. Я до нього вже давно не прислухаюся, бо нічого доброго від нього вже давно не чекаю. Тим часом О. М. здивовано зводить брови: «Слухайте, я поїхав понад 20 років тому, а музика тут і далі така ж, як тоді».

Це така властивість людської психіки — знаходити для пояснення нового щось до нього подібне у минулому і працювати на аналогіях. Та недовга (судячи з усього) зупинка на шляху нашого сповзання до хаосу, яка припала на весну 2016-го, нагадала комусь епоху Кучми. Просто собі нагадала, а може й не просто, а за гроші. Хто знає. І от різного роду коментатори кинулися розповідати про те, що, мовляв, ми повертаємося до кучмізму, загомоніли про Kuchma light, «неокучмізм» та решту трендів, напівтрендів і т.д.

Юрій Іздрик та молода поетеса Ірина Цілик презентували в зоні АТО свої нові книжки в рамках всеукраїнсткого туру.

Франківськ є ідеальним містом для того, щоби стратити в собі рагуля. Франківськ достатньо повільний для такої вправи, адже досвід багатьох підтверджує: рагуля-у-собі швидко знищити не вдається. Це довга вправа, це шляхетне мистецтво впертих.